В межах курсу “культура пам’яті” , яке проводила кафедра медіакомунікації  факультету суспільних наук УКУ спільно з Мінським міжнародним освітнім центром ім. Йоханеса Рау було проведено два семінари результатом яких є написання двох публікацій в галузі культурної пам’яті, які сприяють поглибленню і розширенню професійної культурній співпраці між українцями та білорусами. Наша викладачка та співробітниця Центру Шептицького Оксана Палій написала статтю про результат завершального етапу цього курсу по культурній памяті. 

Національна мистецька спадщина кін. 20-х поч.30-х рр. ХХ ст. вивчена доволі грунтовно , зрештою дослідницький процес триває і донині, як на Україні , так в діаспорі. При чому,  пріоритет у вивченні цього періоду, його окремих явищ, постатей все-таки більше належить історії, літературі, журналістиці, перекладознавству, а діяльність культурних менеджерів цього часу ще досі залишається на маргінесі уваги дослідників та широкого кола читачів.

Однак серед галереї культурних діячів, які займалися управлінською та адміністративною діяльністю (або арт-менеджментом, як прийнято тепер означувати) в цей час траплялися справді непересічні особистості, діяльність та життєпис яких варто вивчити докладніше. Адже багато нововведень та креативних ідей, якими послуговується національна візуальна культура, зокрема в царині кіно і театру була запроваджена ще тоді – у добу «Розстріляного Відродження». Власне, однією із таких постатей був Всеволод Фальський.

Звичайно, у пропонованому дописі ми не прагнемо вичерпно дослідити діяльність цієї особистості. Це радше нотатка, яка може бути корисною в подальшому дослідженні історії вітчизняного арт-менеджменту, історії арт-критики, а також історії українсько-білоруських культурних взаємин.

Із коротенької статті у Вікіпедії (наявні і україномовна , і російськомовна версії) ми довідуємося, що Всеволод Фальський народився в Мінську, але спочатку здобував лісівничу освіту у Петербурзі, однак не завершив студії. Адже ще з 3-го курсу брав участь у національному русі білорусів, був одним із лідерів Національного конгресу Білорусі , відтак був ув’язнений у смоленській в’язниці а відтак  вищу освіту так і не завершив. Також Всеволод Фальський перший міністр закордонних справ Білорусі, хоча й нетривалий час обіймав цю посаду. 

Поміж тим, у цьому ж у вікіпедійному гаслі є побіжна згадка проте, що В. Фальський також був дотичний до відродження білоруського національного театру, зіграв у кількох постановках: «Пошились у дурні» М. Кропивницького, «Павлінки» Янки Купали, «Молодий шляхтич» К. Каганця. Також у вікіпедії зазначено, що митець з 1925 р. працював у Києві директором театру ім. Марії Заньковецької і 1996 р. реабілітований військовою прокуратурою Білорусі.

Однак, досліджуючи історію національної візуальною культури , зокрема театру та кіно 20-30-х рр. ХХст., нам вдалося розширити відомості про діяльність цієї особистості на Україні. Передовсім ми реконструювали його життєпис досліджуючи тогочасну мистецьку періодику. Справді, на сторінках провідних тогочасних  мистецьких часописів, зокрема харківського журналу «Нове мистецтво» газети «Вісті ВУЦВК» та ін. , його ім’я з’являється вперше справді 1925р.. Крім того, В. Фальський стає активним доволі арт-критиком і публіцистом, зокрема на сторінках журналу «Нове мистецтво» виходить друком його публікація про нараду директорів театрів де він грунтовно і докладно аналізує поточний стан справ театральної справи в Україні, на яких засадах мистецьким колективам треба налагоджувати співпрацю з пресою і т.д.. І  публікація такого характеру була не одна, але на сторінках інших видань. Припускаємо, що саме В. Фальський перший в історії української театральної культури, як керівник почав в пресі публікувати театральну стратегію яка була доступна широкій громадськості. 

При чому, варто зауважити, що В. Фальський очолив колектив на запрошення свого близького друга з гімназійних літ, тогочасного керманича Олександра Корольчука. І це запрошення надійшло не з Києва, а із Катеринослава (тепер м. Дніпро – О.П.), де заньківчани мали осідок впродовж 1925-1928рр. Однак, після передчасної смерті О. Корольчука, відбулась зміни в художньому складі колективу, а головне заньківчани перейшли у статус мандрівного театру.  Очевидно, тому вже з 1929р. і В. Фальський перейшов на посаду директора театру Київської пересувної опери. В 30-х рр. був репресований. Справа Всеволода Фальського ще не є дослідженою.

Так чи інакше, пам’ять про  Всеволода Фальського, необхідність його глибшого вивчення для національної візуальної культури є справді важливою. Адже перебуваючи на керівних адміністративних посадах японських театральних колективів, В. Фальський був одним із ініціаторів створення спілки Робмису , згодом з якої утворилися Спілка театральних діячів України. Також у Музеї театрального, музичного і кіномистецтва України наявні ще не вивчені дослідниками листування, чернетки публікацій, які стосуються театральної справи 20-х-30-х. ХХст.

Очевидно, як колишній міністр закордонних справ Всеволод Фальський вміння бачити ширшу культурну перспективу. В. Фальський був одним з ініціаторів популяризації на Україні японського театру та кіно. Як результат, впродовж  1925-1930рр. на території Кривого Рогу, Кропивницького, Дніпра, Харкова, Києва було організовано вісім гастролей театральних труп, а також був співорганізатором презентації у Харкові японського фільму «Акіро і Біла Хризантема». Таким чином, завдяки білоруському мистецькому діячеві В. Фальському значно розширювалась парадигма української культури. Тож ширше вивчення цієї теми ще попереду, і справді актуальне і цікаве завдання для дослідників як білоруських, так і українських.

Автор: Оксана Палій