17 листопада у Львові відкрили будинок спільноти «Лярш-Ковчег». Урочистість відбувалася за участю багатьох достойних та шановних гостей, з промовами, віртуозними виступами митців, подарунками і щедрою трапезою. Мій приятель – журналіст, який прийшов на подію спільноти «Лярш» вперше, – не зовсім зміг зрозуміти особливої причини для такої радості. «Ну що є справді надзвичайного в тому, що три чи навіть п’ять неповносправних осіб відтепер будуть жити в одному домі разом з «людьми нормальними»?

Ані тоді в розмові, ані тепер при клавіатурі не почуваюся певним того, що можу переконливо відповісти на це питання. Просто хочу звернути увагу на кілька, як мені видається, ключових моментів урочистості.

Ця (зрештою, як і кожна подія за участю «віросвітлянської» спільноти та спільноти «Лярш-Ковчег») мала якусь особливу атмосферу. Передусім це пісні – багато віросвітлянських пісень про найважливіші у житті речі – любов, спільноту, щастя, дотик, усмішку, підтримку… Про все це співали якось особливо піднесено, грайливо і, що найважливіше, без найменшого пафосу. Ті пісні мають якусь дивну здатність «звучати» в очах, на лицях, в особливій поведінці присутніх. Тотальна відсутність нав’язливого припису щодо поведінки, одягу, етикету вирізняла цю подію від усіх інших подій такого масштабу.

Радість дійства насправді є лише маленькою видимою частинкою айсберга, яким є особлива духовність радикального прийняття іншого. Для ширшого загалу вона може бути зрозумілою лише у контрасті до знаного духу радикального неприйняття іншого, який породив такі феномени як терор, міжнаціональну ненависть, релігійні війни, який, зрештою, продовжує свою, здавалося би, переможну ходу по серцях та умах людей, породжуючи взаємні страхи та упередження. І тут дозволю собі ось яке міркування. Здається мені, що з усіх ідей та чинів, які сьогодні отримали певне інституційне оформлення на пострадянських теренах, спільнота «Лярш-Ковчег» з її першим будиночком у Львові залишається найбільш радикальним і водночас конструктивним середовищем розбудови громади, де замість взаємного упередження приходить довіра, замість страху – любов.

Зрозуміло, що гості і члени спільноти «Лярш-Ковчег» прийшли святкували не житлову площу, не якесь абстрактне число жителів, що здобули омріяний дах над головою. Тут святкували передусім цілком новий тип взаємин між людьми, який відтепер розвиватиметься також і в України. Правилом є уникати спілкування із неповносправними, а якщо така особа є у родині – обмежувати її контакт зі світом. Щодо будинку «Лярш», то члени спільноти самі обирають життя із неповносправними під одним дахом, в одній родині. Сьогодні у спільноті «Лярш» в Україні є близько ста членів, з них лише шість осіб (чотири особи з різними вадами розвитку і троє асистентів) замешкають у цьому домі.

Як ця спільнота, дотична, здавалося би, до зовсім невеличкої кількості людей, може мати вплив на ширше суспільство? Не маю відповіді на це питання. І насправді тут криється найбільше джерело моєї радості. До великої міри, це і є Таїнство. Адже вплив спільноти «Лярш» відбувається передусім через глибокі, тривалі, інтенсивні людські взаємини, побудовані на служінні та слуханні. Важко це зрозуміти із позиції зовнішнього спостерігача. Я мав дуже невеликий, але все ж таки досвід спілкування із людьми, які жили у різних спільнотах «Лярш» у світі. Визначні богослови та письменники Жан Ваньє, Генрі Науен, засновниця руху «Віра і світло» та спільноти «Лярш» в Україні Зеня Кушпета, ректор Українського католицького університету о. Борис Ґудзяк, теперішній провідник спільноти сестра Лукія Мурашко. Це дуже різні люди, але спільним для них є якась унікальна спроможність не осуджувати іншого. Хіба тільки цього вже не було би достатньо, зокрема, з огляду на пасіонарність осіб, які отримали досвід життя у спільноті.

Дім «Ляршу» у Львові – це ще один насправді дуже особливий зв’язок України із українською громадою на поселеннях. Збудувати сам будинок допомогла спільноті Наталя Патриляк з Нью Джерсі (США) на вшанування світлої пам’яті свого покійного брата з особливими потребами Пітерa Лойдa Патриляка.

Дім «Ляршу» також творить особливий зв’язок із міжнародною спільнотою. Сьогодні у світі діє понад 135 спільнот у 36 країнах світу, де проживає близько 5 тис. неповносправних осіб. Це велика спільнота, характерним для якої залишається якесь унікальне відчуття відсутності кордонів. Допоки Європейський Союз розмірковує, чи прийняти Україну у свої обійми, спільнота «Лярш» у світі вже це зробила. Символом такого прийняття є звичайний дерев’яний паркан навколо будиночку. Колись його привіз із Франції Бертран, великий друг спільноти. Звичайний дерев’яний паркан, який без проблем і недорого можна було замовити в майстерні через дві вулиці. Бертран віз через усю Європу, три дні з ним простояв на кордоні і мав ще цілу пригоршню неприємностей. За звиклою людською логікою – це важко зрозуміти. І не треба. Бертран це просто хотів зробити для спільноти, і він зробив. Тепер цей паркан навколо прекрасного будиночку, який подарувала Наталія Патриляк, залишається, може, одною із найцікавіших родзинок нашого, тепер ще красивішого, міста.

Фоторепортаж.

Петро Дідула