17-20 вересня 2015 року у Лювені (Бельгія) відбувся міжнародний конгрес Європейського товариства католицького богослов’я (ЄТКБ), який раз у два роки збирає богословів від Скандинавії до Мальти, від Іспанії до (віднедавна) України. Темою конгресу — «Душа богослов’я: Про роль Святого Письма у богослов’ї». УКУ представляли декан філософсько-богословського факультету о. Роман Завійський, а також з доповідями виступили викладач біблійних наук Галина Теслюк, та випускниця УКУ і докторантка Католицького університету Лювена Христина Михалюк.

Кількаденна конференція включала пленарні засідання за участі найвідоміших богословів у галузі біблістики, паралельні сесії, семінари, участь у богослужіннях, а ще – багато спілкування між людьми, яких об’єднує спільна справа. Тема була біблійна, але водночас міждисциплінарна, оскільки спеціалісти з різних богословських дисциплін спробували у своїх доповідях і презентаціях представити і критично оцінити значення Біблії, можливість або неможливість звернення до неї саме у їхніх ділянках, а також способи такого звернення.

Галина Теслюк виступила з доповіддю на тему «Читаючи біблійні тексти про Премудрість крізь призму теорії соціальної пам’яті», у якій спробувала продемонструвати, як давньоізраїльські релігійні традиції відобразилися у формуванні образу Премудрості Божої, що зафіксований у текстах після вавилонського переселення. «Люди розвинули багато систем і практик зберігання і передавання пам’яті і спогадів: у знаках і символах, усній і письмовій мові, жестах тіла й ритуалах. У своїй доповіді я спробувала показати, як застосування теорії соціальної пам’яті в біблійній екзегезі проливає світло на процеси і динаміку функціонування пам’яті народу, що привели до включення божественної фігури Премудрості у монотеїстичні рамки раннього юдаїзму», – зазначила Галина Теслюк.

Христина Михалюк у своїй доповіді інтегрувала біблійне богослов’я та етику візуальної і текстуальної презентації жертв насильства чи страждання. Вона намагалася порівняти окремі біблійні уривки, які говорять про тілесні пошкодження або описують страждання і смерть в дуже натуралістичний і наочний спосіб, із тими викликами, з якими стикаються журналісти, фотографи, кримінологи, чи навіть творці музеїв і меморіалів, коли репрезентують людське страждання, зокрема жертв війни, голокосту, катувань чи насильства. Доповідачка так описала практичну мету своєї доповіді: «Можна дуже по-різному представити одне і те саме страждання. Нещодавні медіа-етичні дискусії навколо деяких публікацій у ЗМІ про біженців це ще раз довели. Біблійні тексти про насилля (яких багато) можуть стимулювати наші роздуми в цьому руслі: або послуживши негативним прикладом (як НЕ можна писати/зображати), або, навпаки, ставши прикладом тактовного і гідного поводження з візуалізацією страждання чи смерті жертви. У всякому разі, Святе Писання здатне загострити нашу моральну чутливість».

Диякон Роман Завійський зазначив: «Європейські богослови обговорювали також насущні виклики, як-от питання кризи біженців у Європі і того, як християнська візія життя і людської гідності повинна стимулювати нас активно допомогти і відгукнутися на людське горе. Говорили і про Україну як нового перспективного партнера богословського діалогу у Європі, зважаючи на новостворену українську філію товариства».

В контексті конгресу Романа Завійського було обрано членом Президії ЄКТБ (керівний орган цього товариства). Диякон Роман виступив із запрошенням прибути на щорічну конференцію ЄКТБ, яку цього разу організує філософсько-богословський факультет у співпраці з партнерами у Львові 4 березня 2016 року на тему: «Миротворча роль Церков: екуменічна співпраця задля суспільної злагоди і примирення».

Довідка

ESCT (European Society for Catholic Theology) – заснована у 1989 році організація, що об’єднує європейських католицьких богословів – мирян і духовних осіб – які працюють у богословських інститутах, університетах, академіях, семінаріях, церковних та світських навчальних закладах. Асоціація вже має регіональні представництва у дев’ятнадцяти країнах Європи. Метою організації є зміцнення богослов’я як академічної дисципліни, служіння як Церкві, так і суспільству через підтримку своїх членів та активний пошук відповідей на виклики, що постають перед християнською вірою та сучасною європейською культурою.