У кожному новому документі Апостольської Столиці віднаходимо відповіді, як Церкві та церковним осередкам адаптуватися до культурних, суспільних та ментальних змін суспільства. Нещодавно з-під пера Папи Франциска вийшла нова апостольська конституція Veritatis Gaudium, яка є осучасненням попередньої конституції Sapientia Christiana, виданої 1979 році Папою Іваном Павлом ІІ. Про що йдеться у новій апостольській конституції, на що звертає увагу понтифік сьогодні, говоримо з деканом Філософсько-богословського факультету, доктором богослов’я, дияконом Романом Завійським.

Чим Veritatis Gaudium відрізняється від попередньої Sapientia Christiana?

Великих засадничих змін щодо устрою еклезіальних факультетів і університетів немає, окрім того, що їх розділяє майже півстоліття. Правда, Veritatis Gaudium є осучаснена і в ній є декілька важливих акцентів з огляду на рівень соціальних трансформацій, секулярну глобалізацію та нові запити суспільства за останні 40 років.

Зокрема, у новій апостольській конституції йдеться, про те, що світ зараз переживає антропологічну кризу та кризу навколишнього середовища. Через швидкий розвиток медичних технологій та появу біоетичних викликів нам все важче стає відповісти на запитання, хто така людина. Через збільшення природніх катаклізмів та катастроф ми все менше почуваємося безпечно.

Нова конституція Veritatis Gaudium пронизана закликом Папи Франциска до Церкви виходити за межі храмів і служити бідним, емігрантам, людям, які опинилися на узбіччі суспільства. Папа заохочує рухатися від статики до динаміки, усвідомлюючи колосальний рівень культурної, суспільної та комунікативної трансформації. У документі згадується про місію і роль таких освітніх осередків церкви, як: католицькі університети та богословські факультети, які повинні розуміти потреби молодих людей. Оскільки Папа належить до єзуїтського ордену, харизмою якого є традиційна освіта, то у сповненні ширшої місії понтифік велику надію покладає на інтелектуальний освітній ресурс.

Ще одним важливим лейтмотивом Veritatis Gaudium є євангелізація. Папа Франциск часто говорить про університет, освітні осередки, факультети як сіль землі і світло для світу, яке повинно допомогти нести Добру звістку у світ.

Загалом якщо підсумувати у чотирьох пунктах ці нові акценти, то можна виокремити такі: мережевість, діалогічність, христоцентричність, міждисциплінарність.

Коли йдеться про мережевість, то мається на увазі поглиблення мережевої співпраці католицьких освітніх осередків у різних країнах світу, плекання солідарності, аби структурно розвинені осередки змогли підтримати новостворені.

Наступний акцент – діалогічність, що означає готовність виходити за межі храмів і бути відкритим до різних середовищ для більш ефективного сповнення місії та поширення Доброї новини. Папа показує приклад, як комунікувати з різними середовищами людей і заохочує до цього освітні осередки. У даному випадку йдеться не лише про міжхристиянську співпрацю, але і про міжрелігійний діалог Католицької церкви з іншими релігіями – ісламом, іудаїзмом.

Міждисциплінарний акцент є тією закваскою, яку Папа пропонує католицьким інтелектуальним осередкам задля співпраці між різними галузями знань. Міждисциплінарність полягає у збалансованому співвідношенні віри та розуму, синхронізації наукового та релігійного світогляду.

Як ви гадаєте, які зміни відбудуться після прийняття Veritatis Gaudium?

Про це більш детально можна буде говорити після зустрічі Конгрегації освіти з ректорами та деканами акредитованих університетів та факультетів, яка відбудеться у травні. Там планують розглянути питання різних країн, які за останні роки стикалися із глобальними викликами секуляризації та культурних перемін. До першої хвилі потраплять Європа, Північна Америка та Австралія, а до другої – країни Африки, Азії та Латинської Америки.

Саме тоді зможемо безпосередньо почути, яких змін очікує Папа Франциск від католицьких освітніх осередків та окреслити конкретні кроки до сповнення своєї місії. Я також буду учасником цієї зустрічі. Наразі можу сказати, що дискусія буде відбуватися на пограниччі таких питань, як антропологічна криза та проблема навколишнього середовища, а також потреба адаптації до культурних змін.

У конституції згадується про нові підходи в роботі з сучасною молоддю. Якими є ці нові підходи?

Думаю, що первинним викликом є комунікативна сфера. Останніми роками бачимо, як локус побуту молодих людей змінюється. Зі шпальт друкованих видань вони переходять до екранів планшетів, мобільних телефонів і різного виду електронних ґаджетів.

Після Ledy Gaga Папа є другим за кількістю фоловерів на Twitter. Цей факт демонструє, як сучасне духовенство і Церква повинно чутливо ставитися до зміни моделі комунікації, до сучасних ЗМІ. Треба випрацьовувати нові стратегії і тактики, як в цьому комунікативному полі здійснювати свою місію євангелізації і поширювати Добру новину.

Слід розуміти, що йдеться не про перехід від одного типу комунікативних каналів до іншого, а про шляхи диверсифікації комунікації. Коли левину частку у сьогоденні займає інтернет-простір, успіх полягає у збалансованому підході між старими перевіреними методами і новими, які набувають контурів і популярності.

Але не знаємо, як вони виглядатимуть через 10 років. У будь-якому випадку Папа закликає молоде покоління бути свідомими користувачами сучасних ґаджетів, а Церкву бути чутливою до нових форм науково-технічних комунікацій, які також можна використовувати для євангелізації.

Як казав Томаш Галік, без інкультурації  не буває євангелізації. Але при цьому завжди є небезпека втрати ідентичності. Чи є в конституції  рекомендації щодо того, як адаптуватися до культурних змін, як відповідати на запити і в той же час зберегти ідентичність?

Конституція є рамковим документам, яка має служити усім спільнотам у різних культурних контекстах. У Західній Європі, Північній Америці та Австралії інкультураційні виклики відрізнятимуться від інших країн. Завдання конституції не полягає у тому, аби відповідати на контекстуальні виклики конкретної країни чи спільнот, а дати загальні напрямні, які потім можна буде адаптувати до локальних потреб. На цих зустрічах з Освітньою Конгрегацією Ватикану прозвучать інструкції чи рекомендації, як можна ці загальні принципи пристосувати до локальних контекстів у залежності від екуменічних, політичних, релігійних та культурних обставин.

Зважаючи на основні акценти нової апостольської конституції, які з них є найбільш важливими для українського контексту, на ваш погляд?

На мою думку, Україна стоїть перед викликом структурного та інституційного розвитку богослов’я як академічної дисципліни. Ми наздоганяємо те, що втратили у попередньому столітті через низку історичних обставин (лихоліття світових воєн, Голодомор та Голокост).

В Україні є лише один католицький університет, у лоні якого єдиний в країні факультет з ватиканською акредитацією. У той час коли, зокрема, у меншій за розмірами Франції є 4 великі католицькі університети і велика кількість акредитованих богословських факультетів.

Тому найбільш важливим для українського контексту, на мою думку, є заклики Папи до поглиблення мережевої співпраці між католицькими освітніми осередками на Сході та Заході. Це має стати для нас найбільшим пріоритетом.  Варто зазначити, що на сьогодні УКУ є членом Європейської Федерації і Міжнародної Федерації католицьких університетів. Однак назагал над мережевістю ще треба працювати.

В інших аспектах ми розвиваємося успішно. Переживши небезпеки тоталітарних ідеологій, українське суспільство залишилося християнським, має певний імунітет і відкрите до живого спілкування та розбудови громадянського суспільства і верховенства права.

Богословські меседжі є тими цеглинками у розбудові нашої молодої демократії. І це дуже чітко показав Майдан і Революція гідності. Ці високі моральні ідеали закарбовані в ДНК наших релігійних спільнот.

Наразі нам треба активно входити у західний освітній простір і переймати найкращі практики релігійної освіти. Церква має не лише сповнювати свою духовну місію, провадити сакраментальне і духовно аскетичне життя, але і мати достатньо потуги трансформувати суспільство і бути світлом та сіллю у цьому світі.  

Спілкувалася Ірина Наумець