Таїнство християнського подружжя, покликання жінки та чоловіка в сім’ї, сакрементальний вимір шлюбних стосунків та популяризація сімейних цінностей – саме такі теми обговорювали духівники та науковці на Міжнародній конференції «Голос християнського подружжя до сучасного суспільства», яку організував 26 квітня Інститут родини та подружнього життя УКУ у співпраці з Папським Інститутом подружжя та родини Івана Павла ІІ при Лятеранському університеті (м. Рим).

Особливими гостями конференції були професори Папського Інституту Івана Павла II, подружжя Людмила і Станіслав Ґрігель та о. Лівіо Меліна. Серед доповідачів конференції були викладачі та працівники УКУ – доктор філософії та засновник Інституту родини та подружнього життя Юрій Підлісний, доктор біоетики та викладач Школи біоетики і кафедри богослов’я Марія Ярема, науковий працівник Інституту родини та подружнього життя о. Тарас Бабій та голова Комісії УГКЦ у справах родини о. Богдан Тимчишин.

За словами директора Інституту родини та подружнього життя Олесі Куки, соціальні зміни, розвиток технологій, міграційні процеси та війни стрімко змінюють сучасне суспільство.

«Всі ці процеси, тенденції та події стають нелегким випробування для сімей, тому важливим постає питання покликання сім’ї та подружжя сьогодні. Для його вирішення нам потрібно знову пригадати та осмислити одвічні і незмінні істини стосовно людського життя та подружжя, зокрема. Потрібно шукати та формувати нову мову, якою ми говоритимемо про подружжя до людей XXІ ст.».

Людина для людини є обов’язком

Доктор філософії Станіслав Ґрігель, керівник кафедри Кароля Войтили при Папському Інституті, говорячи про природу людину, апелював до адекватної антропології Св. Івана Павла II, яка, власне, розпочинається з питання про людину, що спрямовує свій погляд у небо, уприсутнюючи вертикальний вимір.

«Неадекватною антропологією можна назвати будь-яку, котра змушує людину шукати відповіді на питання покладаючись лише на власні сили, тобто шукати сенс життя у «поросі земному», з якого створена людина. А відтак неадекватні антропології, котрі не мають у собі вертикального виміру спрямовують питання про людину до горизонтального – нульового рівня…»

Правдива ж антропологія, за словами професора Станіслава, вимагає адекватного душпастирства. Душпастирі подружжя та сім’ї повинні зосередити свою увагу на правді, що випливає з Любові, якою є Бог, а відтак сам душпастир повинен вчитися любові до людини, так як вчився цього Іван Павло II разом із Церквою. Таким чином, Станіслав Ґрігель, у своїй доповіді зазначив, що антропологія Кароля Войтили народжується з морального досвіду людської особи, який твориться у спільноті, де людина для людини є обов’язком.

Бог кличе чоловіка бути мужем праці, а жінку – помічницею

Поглянути на відмінність чоловіка і жінки, не лише через стать, а через Божий задум подружнього союзу, переосмисливши роль та обов’язки чоловіка та жінки у сім’ї, запропонував о. Богдан Тимчишин, голова комісії УГКЦ у справах родини.

«Святе Письмо чітко розмежовує обов’язки чоловіка та жінки у подружжі. Щодо чоловіка, то варто зазначити три його основні завдання: перше, коли Бог створивши Адама, приводить до нього різного роду тварин, щоб назвати їх – так завданням чоловіка є управляти; друге – створивши жінку з ребра Адама, Бог покладає на плечі чоловіка відповідальність за любов у взаємостосунках в сім’ї; третє – Бог кличе чоловіка бути мужем праці…»

Як зазначає о. Богдан, до основних обов’язків чоловіка, насамперед, належить всебічна турбота про родину, про любов у родині, атмосферу взаємин між її членами. Основними ж обов’язками жінки є бути помічницею для чоловіка, матір’ю для своїх дітей та берегинею домашнього вогнища.

«Найпершим та найважливішим обов’язком християнської дружини – це бути помічницею своєму чоловікові, що насправді, не вказує на слабкість і пасивність жінки, а навпаки – означає всебічну допомогу та підтримку. Як помічниця, жінка не лише стоїть пліч-о-пліч зі своїм чоловіком, а сповнює його потребу «бути правою рукою свого чоловіка», тобто співпрацювати у команді зі своїм чоловіком…».

Отож, християнська дружина має пригадувати своєму чоловікові про його три обов’язки та пильнувати їхнє виконання. За словами о. Тимчишина, у руках жінки є життя її чоловіка і від неї залежить чи житиме він, чи помре. А відтак, першим обов’язком жінки, згідно зі слів о. Богдана, є бути дружиною, друге ж місце відведено обов’язку – бути матір’ю. Божий задум у союзі чоловіка та жінки є настільки глибоким, що Бог, через пізнання чоловіком жінки, а жінкою чоловіка, прагне відкрити себе для них.

Основна ціль християнського подружжя – любити так, як «Христос полюбив Церкву»

Про сакраментальний вимір подружжя доповідав о. Тарас Бабій, науковий працівник Інституту родини та подружнього життя, докторант Папського Інституту Івана Павла II. о. Тарас у своїй доповіді підсилив тезу професора Ґрігеля щодо важливої місії душпастирства подружжя та сім’ї у сучасному світі, тобто оголошення правди про сакраментальний вимір подружжя. На думку доповідача, саме через нерозуміння правдивої суті Таїнства подружжя, сьогодні ми спостерігаємо популяризацію «життя на віру», велику кількість розлучень, численні випадки сімейного насильства.

Що ж насправді є основою подружнього союзу? Відповідаючи на це питання, доповідач звернувся до Святого Письма, цитуючи звернення апостола Павла до Ефесян (Еф 5, 22-32), згідно з яким, основна ціль християнського подружжя – любити так, як «Христос полюбив Церкву».

«Саме тому, первинним змістом подружнього життя не є, як думає чимало християн, утворення сім’ї та народження дітей, а власне реалізація правдивої любові. В церковній номенклатурі – це називається добром подругів…».

Таїнство подружжя, за словами о. Тараса, – це не просто Боже благословення, чи церковна санкція на спільне життя та народження дітей, а реальний перехід від природного до сакраментального подружжя, що чинить із подругів живу ікону любові Христа і Церкви на землі.

Тіло є виміром людської особи, а не виміром пожадливості

Людина ж, створена на образ Бога, є цілісним буттям, що містить три виміри – духовний, душевний і тілесний, кожен з яких є необхідним виміром буття людиною. У доповіді «Тіло, як вимір дару людської особи», доктор біоетики Марія Ярема, звернула увагу на значення тіла та поняття дару.

«Через тіло і у тілі людина себе виражає, висловлює своє думання, проявляє свою духовність. Через тіло і у тілі людина здатна дарувати себе або ж знецінювати власну гідність та гідність інших…».

Власне, тіло є виміром людської особи, а не виміром пожадливості, земної дійсності чи гедоністичного задоволення.

«Поняття «дару тіла» передбачає володіння своїм тілом, у значенні самопосідання. Дарувати – означає віддавати безумовно. Людина здатна дарувати себе багатьом людям у різний спосіб – присвячувати свій час, талант, зусилля, служачи їм працею і т.д. Однак статеве дарування, яке розкриває наготу тіла є особливим…».

За словами доповідача, очевидним є те, що людина живе у вимірі одного тіла, а не кількох, а тому особливим способом дарування тіла є подружня любов, а це значить, що дарувати своє тіло у значенні подружньої (статевої) любові можна лише одній особі. Дар себе (свого тіла) іншій людині мусить неодмінно вести до дару себе Богові.

Лише даруючи ми можемо осягнути сенс любові

Переосмислюючи образ родини у сучасному світі, доктор філософії Юрій Підлісний, представив аудиторії тенденції суспільства, зокрема українського.

«Сучасний український світ позначений з одного боку спробою віднайдення ідентичності, з іншого боку економічною кризою, а водночас і спробою побудови суспільних відносин на інакшій ціннісній парадигмі аніж та, яку накидали декілька десятиліть тому. Таке становище свідчить про глибоку кризу і про велику нагоду. І в цій кризі та нагоді перебуває українська родина, яка шукає себе, своїх цілей та засобів досягнення тих цілей.»

Доповідач апелював до статистичних даних, серед яких ми чітко можемо прослідкувати тенденції, які панують в українському суспільстві – майже кожна друга українська родина зазнає краху, все менше людей укладають шлюб і обирають «життя на віру», зменшується народжуваність, а це може призвести до старіння суспільства.

«Яким буде майбутнє родини, зрештою, не лише української, залежить від церковного і державного чинників, а також від суспільної моделі розвитку, яку прийме громадянське суспільство, що дуже змінилось за останні 10-15 років».

Головне завдання нашого суспільства та Церкви, за словами пана Юрія – передати молоді, тим, які хочуть вступити у подружжя, головні постулати. «Перший постулат – людина є сувереном своєї долі, сувереном у своїй родині. Другий – лише даруючи ми можемо осягнути сенс любові, а даруючи ми побачимо, що родина – це те, що є святим. А якщо родина буде святою, то ми побачимо, що і суспільство буде зовсім іншим, бо родина і є це суспільство» – наголосив Юрій Підлісний.

«Майбутнє світу походить через сім’ю»

Із завершальною доповіддю виступив о. Лівіо Меліна, доктор морального богослов’я та екс-президент Папського Інституту Івана Павла ІІ. За словами о. Лівіо, сучасний світ потребує відкриття правди про сім’ю, наближення до автентичного образу подружжя та сім’ї, який відповідає початковому задуму Творця.

«Сім’я є таїнством, яке закорінене у подружжі. Це велике світло для всього світу. У темряві теперішньої ночі для життя світу потрібно наново пролити світло таїнства сім’ї у своїй первинній правді, оскільки «майбутнє світу походить через сім’ю» – це слова Св. Івана Павла II, які він виголосив майже 36 років тому. Концепцію Кароля Войтили сьогодні у свій спосіб повторює Папа Франциск. У темряві ночі, в якій ми знаходимося, життя світу потребує світла таємниці сім’ї, щоб сяяти у своїй первісній істині, і бути на першому місці, щоб освітлити все людство», – зазначив о. Лівіо Меліна.

Дана конференція, за словами організаторів, є першим кроком щодо налагодження співпраці з Папським Інститутом Івана Павла ІІ та представниками інших інституцій, які працюють у сфері подружжя та родини, і прагнуть поширювати правдиве призначення подружжя та підтримувати справжню християнську сім’ю, не дивлячись на усі виклики, які постають у сучасному світі.

Фотогалерея