Про конференцію нового покоління богословів «Каірос». «Богослов» належить до тих понять, котрі надзвичайно важко витлумачити на мові сучасности. Асоціяції, що виникають при цім слові часто відносять нас до якихось давніх образів середньовіччя. Словосполучення «сучасний богослов» звучить мов анахронізм. Мабуть, у цьому трагедія і сучасности, і богослов’я водночас.

Змінити цю стереотипну настанову якраз й покликані богослови нового покоління. Зібрались вони 28 – 30 серпня на першу в історії УГКЦ наукову конференцію «Каірос», що у перекладі з сторогрецької означає «час» або «пора». Конференція стала місцем зустрічі представників різних богословських центрів, шкіл та поглядів. Конференція стала продовженням урочистого посвячення нового богословського центру у Львові, котрий об’єднуватиме у собі приміщення семінарії, богословський факультет Українського Католицького Університету та студійні доми чернечих чинів. Богословське зібрання виразно вказало на майбутнє наповнення цих новозбудованих споруд.

Конференція розпочалась з привітального слова Блаженнійшого Любомира, котрий нагадав про нерозривність богословського досвіду та плідного життя Церкви.

Більшість тих, що зібрались у нових приміщеннях семінарії, були двадцяти-, тридцятилітні жінки та чоловіки, а це світські богослови, ченці та черниці. Вони завершили, або ж завершують вищі студії, дехто вже розпочав працю в богословських закладах УГКЦ. Загальне число учасників конференції сягнуло більше 250 осіб. Властиво оце молоде обличчя українського богослов’я й стало основною візитівкою конференції – наше богослов’я це не лише чоловіки, не лише клир. Наше богослов’я многолике, сповнене можливостей та перспектив.

Вражає кількість молодих людей, що присвячують себе розвиткові богословської науки. Якщо у перших десятиліттях ХХ ст. УГКЦ тішилась кількома десятками професійних богословів, згуртованих переважно у кількох невеликих осередках Львова, Перемишля та Станислава, то в другій половині століття українське богослов’я переживає виразну кризу – залишається лише двоє-троє богословів, котрі цілковито посвячують себе науковій ниві. На такому, більш ніж скромному фоні, зібрання двохсот п’ятдесяти богословів на початку ХХІ ст. виглядає багатообіцяюче.

Перші плоди цього нового покоління богословів оприявнюються вже зараз. У перший вечір роботи конференції молоді богослови склали в подарунок Блаженнійшому Любомиру свої перші звершення – докторські дисертації, довідкова література, періодичні видання. Нове покоління богословів оприявнює себе працею в семінаріях УГКЦ, в Українському Католицькому Університеті, де багато сміливих ідей втілились у цікаві проєкти. З поміж них варто виділити такі як проєкт «Різдво Разом», розвиток спільноти «Емаус», численні літні програми, великий перекладацький доробок.

Це покоління покликане перемінити саму якість терміну «богослов’я» в абетці сучасного світу. Богослов’я покликане стати актуальною відповіддю на болі та радості сучасного світу. А зрештою іншої можливості у богослов’я немає. Воно вже не може, як у минулі століття, бути обгородженим садом інтелектуальних плодів, котрі поступово втрачали спільність мови з іншими науками. Не може богослов’я бути також мостом десакралізації святого, як це стається в останні пів-століття на европейському Заході.

Богослов’я в Україні покликане торувати новий шлях. Яким він буде? Покищо важко відповісти на це питання. Однак деякі риси нового богослов’я можна побачити вже зараз. Воно відкрите до нових досвідів, можна сказати «експериментальне». Про перспективи й майбутності українського богослов’я йшлося на пленарних засіданнях конференції. Серед багатох цікавих доповідей, особливу увагу викликали доповіді о. д-р Андрія Чировського, засновника інституту східно-християнських студій ім. Митр. Шептицького (Оттава) та о. д-р Святослава Шевчука, віце-ректора Львівської Духовної семінарії Святого Духа.

Отець Андрій поділився своїм особистим досвідом становлення академічного богослов’я в УГКЦ при кінці минулого століття, а отець Святослав Шевчук передав свою візію богословської формації духовенства УГКЦ. Секційні засідання об’єднали спеціялістів з богословських та дотичних до богослов’я наукових галузей. Усього було сформовано десять секцій, на кожній з них точились цікаві, часом гострі дискусії, зроджувались нові ідеї, пропонувались нові вирішення тих, чи інших проблем.

З певністю можна сказати, що основна мета конференції – зібрати богословів «у розсіянні сущих» здійснилась. Далі справа за новим поколінням богословів – як вони скористаються цим новим імпульсом, цим Божим натхненням, котре виразно відчитувалось в очах учасників конференції. Перший крок здійснено, потрібно йти далі… Ставши на ноги, зробивши перші кроки, українське богослов’я вчиться ступати твердо.

Марко Філевич, викладач УКУ