Напередодні Нового Року, 23 грудня, в Палаці Культури м.Моршин відбулася зустріч гро-мадскості з ректором отцем Бо¬рисом Гудзяком, викладачами та студентами Українського Ка¬толицького Університету (УКУ). Зустріч відбулася з ініціативи та сприяння депутата Моршинської міськради Віктора Янка. На зу¬стрічі побував наш кореспондент. Мета зустрічі – презентація УКУ, як ВНЗ, який має Українську та міжнародну акредитацію.

Пропонуємо Вашій увазі розду¬ми доктора історичних наук, про¬фесора УКУ Ярослава Грицака. Я народився і виріс на Стрийщині. Свою малу батьківщину я покинув 30 років тому. За той час мені довелося багато вчити в університетах як в Україні, так поза нею. Список назбирався таки немалий: поза обидвома уні¬верситетами у Львові, у ньому є Гарвардський та Колумбійський університети в Америці, Дипло¬матична Академія у Відні, Като¬лицький університет у Любліні та Центрально-Європейський Уні¬верситет у Будапешті. Кажу це не для того, щоб похвалитися перед Вами. Кажу це ради того, щоб роз¬казати Вам про свій досвід.
А хочу Вам я сказати те, що звично кажу друзям свого дитин¬ства, коли вони приїжджають до мене просити за допомогою і по¬радою: куди і як краще поступати їхнім дітям? Як правило, мої друзі і знайомі приходять до мене дві¬чі: перший раз – коли їхні діти кін¬чають школу, другий – коли діти кінчають вуз. В обидвох випадках вони просять мене про допомогу. Можу сказати, що вони пережива¬ють за своїх дітей більш вдруге, аніж вперше – тобто тоді, котрі їхні дочки чи сини кінчають вуз, аніж тоді, коли ті поступають. І мають рацію. Бо зараз молодій людині тяжче знайти добру роботу, аніж стати студентом. Але тяжко най¬ти добру роботу тому, хто не був студентом – тобто не має дипло¬му про вищу освіту. В усьому світі університети все більше і більше починають виконувати нову роль – роль няньки, яка опікує молодих людей, поки не стануть на власні ноги. В Україні теж йде до того. Як показує статистика, за останні 10 років число вузів й студентів зросло у декілька раз – як і всьому світі. Цілком можливо, що колись більшість українців будуть мати дипломи про вищу освіту, докла¬діть зусиль, щоб Ваші діти опини¬лися серед цієї більшості. Бо так направду, Ви не зможете дати їм більшого багатства, як освіти – а користати вони з того можуть ціле життя.
Тому моя перша відповідь на питання, в який вуз поступати, є дуже проста: дайте дитині змогу вибирати самій. Коли ми поступа¬ли у вуз вчитися на вчителя, ліка¬ря чи інженера, то були певні, що . по закінченні університету будемо працювати за спеціальністю і за тою самою спеціальністю підемо на пенсію.. За той час, як ми скін¬чили школу, світ сильно змінився. Тепер такої певності немає. На¬впаки, зараз діє інше правило: коли Ваша дитина закінчить інже¬нерний факультет, то вона швид¬ше всього інженером не буде. За¬раз рідко хто працює за тим, хто на що вчився.-Я знаю істориків, які заробляють гроші на митниці, медиків, які стали бізнесменами, юриста, котрий займаються екс¬портом металів, і метаматика, що знімає фільми. Люди, які мудріші за мене, кажуть, що в майбут¬ньому кожна людина змушена буде міняти 2-3 професії за свого життя. Тому у принципі нема різ¬ниці, куди поступить Ваша дитина – нехай поступає куди хоче, все одно, вона не буде працювати за спеціальністю. Головне, щоб вона мала диплом про закінчену вищу освіту.
Друга відповідь на питання « де вчитися?» є така: на найнижчо¬му, бакалаврському рівні (перші 4 роки) немає великої різниці – це може бути і Дрогобицький, і Кембріджський університет. На цьому рівні всі університети є більш-менш однаково добрі чи однако¬во погані, і в нас, і за кордоном. Велика різниця появляється тоді, коли студенти починають вчити¬ся на магістра (останні 1-2 роки) або доктора (аспіранта). Тут тре¬ба вибирати дуже а дуже добре. Ідеально, якби Ваші діти могли робити магістерку або докторан¬туру закордоном (для того зараз існує дуже багато стипендій, й українські діти вчаться по всьому світі, від Америки до Японії). Якщо ж Ваша дитина все таки-вирішила кінчати магістерську програму в Україні – то хай це робить. Але не¬хай після того все одно робить ще одну магістерку закордоном, чи зразу по закінченні вузу, а чи пару років по тому.
Ключовим питанням тут є не так знання – повторюю: на бака¬лаврському рівні всі університети дають більш-менш однакові зна¬ння -як знання іноземних мов. У першу чергу – англійської мови. Можу цілком відповідально сказа¬ти, що ні один великий вуз в Укра¬їні — навіть ті, що носять голосне звання «національних» – не дають доброго знання ані англійської, чи будь-якої іншої мови. Ті, хто не знав мови при вступі до вузу, так само не знають при закінчен¬ні. Ті, хто знав хоч-трохи мову при вступі (особливо, якщо перед тим Ваша дитина закінчила гімназію), до кінця вузу мову забувають. Бо навчання іноземних мов у на¬ших вузах, на жаль, є ілюзією: ви¬кладачі вдають, що викладають, студенти вдають, що їх слухають. Тому якщо маєте гроші, наймайте своїй дитині репетитора з інозем¬ної мови. Якщо ні – шукайте такого вузу, де мови дійсно вчать, а не вдають, що вчать.
Я би відраджував молодих лю¬дей йти масово на англійську, ні¬мецьку, французьку чи іншу філо¬логії. Бо знання мови само по собі не є великою штукою. Про одного польського короля говорили, що він вільно говорить вісьмома мо¬вами. Біда була в тому, що він не мав нічого розумного сказати ні в одній з тих мов. Не дайте, щоб Ваші діти були схожі до того поль¬ського короля. До мови треба ще спеціальності. Тому краще, хай Ваші діти вчаться на історичному, фізичному, медичному, зрештою, будь-якому факультеті – а до того знають одну-дві мови. Я не буду говорити тут про всі України. Я буду говорити лише про ті, які знаю – а знаю таки ба¬гато, бо багато їжджу по Україні і часто зустрічаюся з викладача¬ми і студентами. Тим умовам, які я описав – спеціальність+мова – відповідають лише два київські університети (Києво Могилянська Академія та Університет Крок) та Український Католицький Універ¬ситет у Львові. Київ має багато переваг все таки столиця, і там легше знайти працю по закінчен¬ню. Але Київ має один великий недолік: це дуже дороге місто. Вам дуже тяжко буде утримува¬ти там свою дитину — одне житло чого лише коштує! -до того ж, го¬туйтеся до того, що Ваша дитина буде рідко приїжджати до Вас, а може там і лишиться. Львів має майже всі переваги Києва, але позбавлений його головного не¬доліку: дороговизни життя. З цих міркувань я дуже рекомендую, що якщо мова йде про бакалавріат, то посилайте свою дочку чи сина до Українського Католицького Університету.
Український Католицький Уні¬верситет має ще дві великі пере¬ваги. Перша його велика пере¬вага полягає у його розмірі: це маленький університет, розміру середньої школи – тут на різних формах навчання вчаться до 1000 студентів. На кожному році того чи іншого факультету вчаться лише 20-30 студентів, а коли до¬ходить до викладання іноземних мов, то групи розбивають на 5-10 осіб. Кожний студент і кожна сту¬дентка – як на долоні: кожен з них не може поскаржитися на брак уваги та опіки. Друга велика – я би сказав: величезна! – перевага, це є моральний клімат. Діти вчаться у вузі, де кожного дня за час вели¬кої перерви йде церковна служба. Тяжко уявити собі, щоб викладач міг крикнути на студента чи міг принизити її чи його – бо мораль і духовність тут стосується рівно як студентів, так і викладачів. А голо¬вне: тут повністю виключені взят¬ки. Не на словах, а на ділі. Про це університет дбає особливо, забезпечуючи викладачам такі зарплати, щоб їм не було спокуси вимагати грошей у студентів – як це робиться, як правило, у дер¬жавних вузах.
Й останнє: існує думка, що в Українському Католицькому Уні¬верситету вчаться лише свяще¬ники та монахи(монашки).Або що туди приймають лише віруючих греко-католиків. Насправді, біль¬шість студентів, що вчаться тут цілком світські люди і вчаться на світських спеціальностях (філосо¬фія, історія, соціальна психологія і соціальна робота). Серед студен¬тів були православні, євангелісти, студенти з Грузії, котрі належать до власної церкви – а навіть одна дівчина, котра ще при вступі ска¬зала, що вона невіруюча. Україн¬ський Католицький Університет є частиною всесвітньої системи католицьких університетів, голов¬ною метою яких є не виховувати на католиків, а готувати людей, які здатні помагати суспільству і хочуть бути лідерами. Досить сказати, що випускником като¬лицького університету в Америці був президент Клінтон, який не є католиком.
Я не є певен, чи зміг Вас пере¬конати на словах. Але дозвольте при самому кінці спробувати пере¬конати Вас таким фактом: мій мо¬лодший син вчиться в Українсько¬му Католицькому Університеті. Я не знаю, що він буде робити по закінченню вузу. Зараз його най¬більше цікавить музика і він грає у власній рок-н-рольній групі. Єди¬не, що для нього зараз є певне: він не піде слідами свого батька і не стане істориком. Але він вчить¬ся на історичному факультеті бо це дає йому дуже добру загальну освіту, з якою він, знаючи іноземні мови, може продовжувати вчитися будь-де. Навряд чи я міг би бажати зла своїй дитині і посилати її там, де її буде не так добре. Якщо я на¬важився на такий вибір, то маю повне моральне право заохотити і Вас і Ваших дітей добре приди¬витися до Українського Католиць¬кого Університету. Послухайтеся мої поради. І тоді Вас буде менше боліти голова і при вступі Вашої дочки чи Вашого сина, і тоді, коли він чи вона кінчатиме вуз, і разом з Вами думати, куди йти далі.
Ярослав ГРИЦАК
«Стрийські вісті» за 3 січня 2008 року
(посилання на це джерело обов’язкове)