«Ви є поколінням без майбутнього! Аби заявити про себе, ви маєте кричати на весь світ», – зауважив історик і викладач Українського Католицького Університету Ярослав Грицак, презентуючи свою нову книгу «Куди рухається світ» на Львівському форумі видавців. Як студентам не вибитися з шаленого ритму сучасного життя? Чому у країні відбулися вже 2 революції? Як нам залишити слід в історії? Погляд українського публіциста − в матеріалі «Студвею».

«Вибачте, я запізнився на зустріч із вами. Це є символом того, що ми маємо все менше часу на свої потреби. Бо в кого тепер є час? У лузерів, жебраків, пенсіонерів – усім іншим його бракує. Людство живе у часи, коли кількість змін величезна й лавиноподібна, і людина не може з ними впоратися. Бачення світу стає фрагментарним, кожен витрачає максимум 15 сек на читання тексту. Це не погано, але й не добре, просто так є. І такі зміни змушують нас поставити низку запитань, на які необхідно знайти відповіді.

Як зрозуміти, що саме з нами відбувається?

Раніше покоління змінювалося раз на 25 років. Зараз − кілька разів на рік. Сьогодні в одному випуску The New York Times публікується більше інформації, ніж люди XIX століття могли дізнатися за все життя. Ми не можемо усвідомити всі ці дані, нам залишається тільки переглядати їх. Ми розсіяні − не можемо запам’ятати власний номер телефону та забуваємо про дні народження друзів.

Цікаво, як історик майбутнього буде вивчати всю ту інформацію, якою ми зараз користуємося та яку поширюємо? Історія виконує роль компаса: вона вчить аналізувати попередній досвід і використовувати ці знання. Ви починаєте розуміти свою присутність у течії світу й розумієте, куди вона вас несе.

Відповісти, куди рухається світ, неможливо, це утопія. Ми мусимо ставити більше запитань, якщо хочемо розуміти, що коїться. Процес пошуку відповідей стає важливішим за самі відповіді. Тільки запитуючи ви почнете знаходити істини, яких потребуєте. Коли не розумієте, що робиться, треба змінювати кут зору. Перша і найважливіша порада, що я хотів би вам дати, − виходьте за власні рамки. Друга –  розширюйте вже існуючий контекст. Розсуваючи межі контексту історії, ми починаємо розуміти сучасність.

Ми живемо у часи війн і революцій

Згідно з усіма прогнозами політологів, соціологів та економістів, Україна не мала б існувати як стабільна держава, та вона існує. Ніхто не може точно передбачити майбутні зміни. Ми наштовхуємося на парадокс політичних, соціальних, економічних чи історичних змін і тоді починаємо ставити правильні запитання.

Сьогодні цей парадокс полягає в тому, що ми живемо у часи війн і революцій. Років 5 тому ми всі скептично посміхалися і вважали, що нас це не стосується. Те, що сталося, – це і є наш сьогоднішній контекст.

До якої точки відліку ми маємо себе рівняти? Звичайний українець порівнює сьогоднішні часи з великою революцією 1917 року. А більш розумний звернеться до революції 1789 року у Франції. Ці події починалися красиво, а закінчувалися гільйотиною чи НКВД.

Парадоксом наших революцій є добробут

Я зрозумів, що в Україні відбудеться революція, 21 вересня 2001. Усі пам’ятаємо, що трапилося 11 вересня того ж року – New York. Усі зрозуміли, що живемо в неконтрольованому світі.

Якраз тоді стартували соціально-економічні зміни в нашій державі. Усе більше людей почали їздити на море, купувати автомобілі, квартири й дорогий одяг. Покращилося становище середнього класу. Поїздки за кордон і комп’ютер перестали бути ознаками заможності. Наша бідність перестала бути справжньою, вона стала відносною. Ми просто захотіли мати те, що мають інші.

Зазвичай вважають, що революції відбуваються тоді, коли стає гірше. Насправді все навпаки. Парадокс наших революцій у тому
, що вони з’являються тоді, коли життя населення покращується − люди хочуть іще більше, ніж мають.

Сучасні цінності в суспільстві

Якщо старі революції базувалися на певних інтересах, то нові − на цінностях.

Якщо хочете зрозуміти сенс змін, треба побачити, як змінилися цінності. Запитайте себе, що є спільного між вами й вашими батьками?

Сучасна молодь дивиться на світ горизонтально, а не вертикально. Ви не визнаєте ідолів президента, прем’єра, міністра й інших авторитетів. Завдяки такому погляду ваше покоління може досягнути більшого. Зверніть увагу, яким був перший Майдан, а яким другий. Під час Помаранчевої революції суспільство обрало лідерів і йшло за ними. А на Євромайдані люди не визнавали жодної влади, крім себе самих.

Ваше покоління могла з’їсти війна і криза, але ви вижили і добре розвиваєтеся. Для вас головною стала можливість самовираження.

Завдяки університетській освіті ваші батьки можуть спати спокійно

Умови сучасного життя змінилися: тепер недостатньо мати початкову чи середню освіту. Ви маєте бути освіченими й добре обізнаними у всіх сферах. Україна − одна з лідерів за кількістю людей, які навчаються у вишах, порівняно з багатьма європейськими й азійськими країнами.

Колись вища освіта давала перепустку у світ, а тепер вона виконує роль няньки для студентів, аби останні не пішли на вулиці та на 5-10 років сховалися від безробіття.

Диплом не означає, що ви отримаєте гарну роботу й майбутнє. Ми, наприклад, знали, що будемо працювати наступні 30-40 років і підемо на пенсію. А для вашого покоління все залишається невідомим. Усе, що ви можете, – бігти по країні і кричати всюди про себе, аби вас помітили. Ви є непевним класом у непевні часи. Ваш лозунг – багатій або вмирай, як це не прикро. Схема дуже проста: за своїми ознаками ви є молодим середнім класом, що за становищем ближчий до пролетаріату. Ви – соціальний клас без великого майбутнього, така собі суміш минулого і теперішнього.

Проте ви дивитеся на неосяжний горизонт. Ви є поколінням digital, можете знищувати всі кордони навколо себе. Ваше покоління вже сформувалося як тип, і за вами нове невідоме майбутнє. Треба лише подивитися на зміни, що відбуваються в Україні та світі, як на шанс».