Вчора, 26 березня, в УКУ відбулась лекція “Ціннісні виклики в антикорупційній розслідувальній журналістиці” Наталії Седлецької, журналістки, авторки резонансної програми розслідувань “Схеми: корупція в деталях” та цьогорічної лауреатки нагороди “Світло Справедливості” за моральне та етичне лідерство. Цю нагороду Наталія Седлецька присвятила колегам-журналістам, які, зазнаючи утисків та преслідувань, все ж продовжують свою справу. Пропонуємо вашій увазі важливі епізоди з лекції.

Фотогалерея

Історія однієї лампи

Один з моїх улюблених прикладів – історія про настільну лампу в Межигір’ї у резиденції Віктора Януковича. Був 2012 рік. Власникам телеканалів було не вигідно, а то й небезпечно критикувати президента. На телебаченні панувала цензура і лише декілька журналістів намагалися довести людям, що президент фактично вкрав державну резиденцію, обніс її височенним кількаметровим парканом, і будує там щось неймовірне. Тоді не було дронів і побачити, що саме відбувається за парканом, було фактично неможливо. Тому ніхто не знав, як насправді виглядає Межигір’я. І ось з’являється фото з кабінету Януковича в його резиденції і усі журналісти звернули увагу на настільну лампу, яка стояла поряд на столі. Зайшовши на сайт виробника, з’ясували, що вона коштує 10 тис. доларів. Зрозуміло, що у президента не мало б бути стільки грошей, якби він жив на одну зарплату, тому незалежні медіа цілі шпальти присвячували цій лампі. Ми теж писали про це.

Довгий час українці фактично нічого не знали про облаштування резиденції свого президента-крадія, аж доки Революція Гідності не змусила його втекти з країни. І тільки тоді, коли відчинилися двері Межигір’я, усі зрозуміли, що ця лампа – це тільки крапля в морі, у порівнянні з усіма награбованими скарбами.

Наступного дня, після втечі Януковича, я теж приїхала в Межигір’я. З одного боку було відчувала щастя, мовляв, нарешті впала ця стіна, а з іншого боку я не могла збагнути, чому так довго вдавалося приховувати  від своїх громадян такі великі незаконно отримані статки. Відтоді я дивлюсь на всю українську політику крізь призму тієї лампи. Кожне викриття – це лише маленький епізод.

Але допоки українці, здебільшого, отримують інформацію з цензурованих олігархічних ЗМІ, ніхто не матиме реальної повної картини того, що відбувається в українській політиці і не знатиме про те суспільно важливе, що хотіли приховати від людей.

Непідкупні журналісти для політиків як чужорідні тіла

Не секрет, що для журналіста найголовніше – це його репутація. І чесного журналіста українська політика досі сприймає як чужорідний предмет. Вони не розуміють, як це не можна дати грошей журналісту, щоб зняти матеріал з ефіру.

Одного разу, працюючи на телеканалі ТВi, я прочитала в газеті “Дзеркало тижня” матеріал про закупівлю нафтових борових веж за бюджетні гроші з подвійною, величезною переплатою на сотні мільйонів доларів. Куди пішов цей відкат і хто стояв за аферою – не зрозуміло. Тому я почала сама робити розслідування за цією темою, яка згодом стала відома на всю країну як “вежі Бойка”. Тоді міністром палива та енергетики якраз був Юрій Бойко. Я практично нікому про це не розповідала, але саме тоді мені вперше і востаннє запропонували гроші за те, щоб я не знімала цей сюжет. До мене прийшли зі словами “Нам вдалося вже купити інші ЗМІ, тому назви суму, ми тобі заплатимо і ти просто припиниш займатися цією темою”.

Тоді моєму обуренню не було меж, я ще з більшою завзятістю зняла серію матеріалів. Взяла цінні свідчення підставних осіб, які брали участь в цій афері, відшукала документи і постійно ставила незручні запитання міністру Бойку на публічних заходах. Просто не давала цій темі затихнути.

Тепер я впевнена, що кожна замовна стаття, кожен знятий з ефіру сюжет – це моральний злочин представника професії перед своїм громадянами. Адже журналістика – це перша чернетка історії. І журналіст, який бере участь в спотворенні реальної картини сьогодення, псує шанси на краще майбутнє.

Де закінчує особисте життя і починаєтсья суспільний інтерес

Одна з цікавих дилем, які постійно стоять перед нами: де закінчується інтерес суспільства і починається право людини на недоторканість  особистого життя. Ризик зачепити чиєсь приватне життя справді є.  Ми цим дуже переймаємося і регулярно зважуємо цю суспільну вагу.

Всі знають колишнього Генерального прокурора України Віктора Шокіна. В нього є дружина і маленька дитина. Здавалося б, яке це має значення для суспільства. Але виявилося, що на них записане численне елітне майно, зокрема маєтки. У прокурора, що все життя на державній службі, не може бути таких статків, якщо тільки він не корупціонера чи не отримав спадок. Задекларовано ж у нього не було жодного майна. Тут і включається суспільний інтерес.

Ось ще одна історія. На наших журналістів відкрили кримінальне провадженні і це трапилось з ініціативи Віктора Медведчука, який звинуватив нас у втручанні у приватне життя. Це трапилось тоді, коли наш журналіст Михайло Ткач разом з оператором Кирилом Лазаревичем були біля київського терміналу і знімали рейси чартерних літаків. Тоді вони зауважили, що лише один літак курсує в Росію напряму – Віктора Медведчука. І це виключення діяло к з української так і з російської сторони.

Голова СБУ Василь Грицак пояснив, що у Медведчука є спеціальна місія, мовляв, він літає в Росію, щоб вести переговори про визволення заручників. Але тоді ми подумали, а чи не зловживає він своїм виключним правом літати напряму? Адеже наша знімальна група  зафіксувала, що в Москву Медведчук літає не сам, а з бізнесменами, які взагалі не мають жодного стосунку до визволення заручників, а навпаки купують в Україні російські активи і оформлюють на себе… То можливо в Москві усі вони просто обговорюють бізнес-питання і сам Медведчук зловживає своїм виключним правом літати напряму в Росію. Чи це суспільно-важливо знімати таку інформацію? Ми вважаємо, що так.

Також нещодавно ми опублікували розслідування про те, що президент Порошенко вкотре таємно, під вигаданим ім’ям, полетів на відпочинок на орендований ним острів, і на це все витратив півмільйона доларів. Про цю тижневу відсутність в країні ніхто не мав дізнатися, як це відбувалося багато разів до цього. Тому перед тим, як публікувати цей матеріал, ми зрозуміли, що суспільна важливість тут все ж таки є, хоч і розуміли, що наше розслідування приведе до бурі. Так і сталося: політичні опоненти влаштовували президенту політичну обструкцію, а прихильники проклинали нас. Про відпочинок президентам в Мальдівах говорили всі. І нещодавно було опубліковане соціологічне дослідження, яке показало, що у січні-лютому у Порошенка дуже різко впав рейтинг у порівнянні з груднем. Я не стверджую, що це сталося через скандал з відпочинком, хоча саме про це говорять у кулуарах політтехнологи.

З одного боку я рада, що хоч це відкрило людям очі, але з іншого боку я розумію, що десятки корупційних історій, які ми розплутували, схем про президента і його оточення так різко не впливали на електоральні настрої, як одна, порівняно проста історія про відпустку на Мальдівах.

Потрібно перевіряти джерело інформації

Більшість тем до розслідувань, які ми публікуємо, знаходимо самі, завдяки постановці гіпотези і опануванню розслідувального інструментарію. Дуже багато гіпотез не підтверджується, або за короткий термін ми не встигаємо їх належним чином опрацювати і тому тема відкладається. Втім, буває, що теми надходять ззовні. Але ми стараємося цього уникати, бо журналістів-розслідувачів дуже часто намагаються використати політики в боротьбі проти своїх опонентів. Це справді велкий виклик, бо іноді ти навіть можеш не усвідомити цього. Тому у нас є золоте правило: докладати усі зусилля, щоб дослідити джерело цієї інформації, зрозуміти чому це йому вигідно і навіть зайнятися дослідженням самого джерела.

На приклад, звільняючись з посади голови СБУ, Валентин Наливайченко мав цілу валізку компромату на Порошенка і запропонував ці матеріали різним журналістам-розслідувачам, у тому числі і нам. Ми проаналізували ці матеріали і зрозуміли, що вони справді суспільно важливі. Чи потрібно було відмовитися від цієї інформації? Мабуть, що ні. Але ми зробили наступне: спершу дослідили інформацію, переконалися, що вона правдива та опублікували її, а вже потім взялися за самого Наливайченка. Ми дослідили його особистість, знайшли у нього майно незрозумілого походження, підозрілі бізнес-зв’язки і видали аж дві серії розслідувань. Ніхто не міг дорікнути, що ми працюємо на Наливайченка. Тобто насправді порятунок – в балансі і велике щастя, коли ти можеш сказати, що ти незалежний.

Люди не люблять складних тем

Окремий біль журналіста-розслідувача у вподобанні глядачів. Прості теми чіпляють більше, аніж складні. Найбільша кількість переглядів у гучних матеріалів про стиль життя перших осіб держави, а не у складних економічних розслідувань, які часто даються дуже важко і довго, але насправді свідчать про мільйоннні збитки для бюджету. Втім, наша команда розуміє, що не потрібно гнатися за переглядами, потрібно зберігати баланс таких тем.

Ще один виклик – правильно відповідати на реакцію глядачів. Ми завжди стараємось відповідати особисто нашим глядачам на коментарі у соціальних мережах. Також нещодавно ухвалили рішення комунікації з ботам. Ми не банитемо цих людей у фейсбуці, бо це спотворюватиме сприйняття. Навіть, якщо політик найняв армію ботів, то це теж частина історії і частина реакції. І нехай люди бачать це і думають, про що може свідчити факт сотні однотипних коментарів під одним постом.

Ти знаєш, що люди чекають нових розслідувань, і це заряджає

Передача “Схеми: корупція в деталях” виходить щочетверга і щотижня ти має видати перевірене, докопане розслідування, матеріал, який матиме суспільну вагу. І це те, що заряджає. Ти розумієш, що є аудиторія, яка чекає від тебе нової інформації і просто не можна зупинятися.

Наше кредо таке: якщо щось існує, якщо щось відбулось, то хтось про це знає. Тому кожна тема починається з обговорення про те, хто може знати більше інформації. І саме непереборна жага дійти до кінця, закінчити справу, знайти того, хто дасть цей шматочок інформації, якого не вистачає до пазлу – це неймовірний драйв, який рухає тобою. Якщо ти готовий зупинитися на початкових етапах, бо побачив стіну і тобі здається, що в ній немає дверей, вікон, то тобі не вдасться стати розслідувачем.

Довідка:

Наталка Седлецька – українська журналістка і ведуча, відома розслідуваннями корупційних схем українських політиків і чиновників. Влітку 2014 року заснувала р​езонансну телепрограму розслідувань Схеми: корупція в деталях – RFERL на Радіо Свобода, яка з того часу щотижня виходить в ефір на Першому суспільному телеканалі, володар численних журналістських нагород, як українських, так і міжнародних.

Нагорода “Світло Справедливості” вручається за моральне, духовне та етичне лідерство, заснована канадійкою українського походження Анастасією Шкільник на честь її батька д-ра Михайла Шкільника, видатного юриста, громадського і політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1920 років.

Лауреатом нагороди стає особистість, яка перебуває в авангарді суспільно-політичного життя України і при цьому дає постійне свідчення скромності, безкорисливості й вірності моральним принципам, мужнього слідування своїм переконанням та жертовності в обстоюванні ідеалів демократичного суспільства.

Підготувала Оксана Левантович

Фото: Олександр Ласкін