У сфері освіти потрібний свій Майдан.  Мають змінитися ціннісні установки.  Стоїть питання перед самою академічною спільнотою – чи може вона самоочиститися? Тарас Добко вважає, що це можливо за умов, коли у самій спільноті виникне потреба у якості, коли освітнє середовище перестане толерувати плагіат і плагіаторів.

«В академічному житті корупція має  різні прояви. Але  джерело одне – монополізація влади та центру прийняття рішень в одних, міністерських руках, – каже Тарас Добко. – Рішення про фінансування програм приймаються не на основі змагальності чи конкурентності. Вважаю, що в кожному міністерстві має бути незалежна організація, яка визначає хто найкраще може засвоїти кошти».

Друга проблема української освіти, на якій наголошує проректор – це відсутність прозорості та  відкритості. Наприклад, ніхто  не знав скільки той чи інший навчальний заклад отримує коштів з держбюджету, ці дані  ніколи  не публікувалася, а значить не можна було поставити під сумнів доцільність їх використання. 

Корупція в освітній сфері поширилася на всі ланки, в тому числі і на рівень університетів.  Наприклад проблема плагіату.  В Україні дуже поширена практика купування наукових ступенів. Тарас Добко каже, що дуже легко можна зрозуміти, чи людина насправді самостійно досліджувала проблему, чи  купила готовий результат, – але чомусь замовні дисертації дуже часто успішно захищають в наших університетах. Плагіат може  зникнути тільки тоді, коли буде  суспільне замовлення на якість в академічній спільноті. Коли люди зрозуміють, що їх  відторгнуть  з наукової  спільноті. В освіті має відбутися люстрація, але в тому сенсі, що університети не повинні давати  роботу, не запрошувати на конференцію людей, яких звинувачують в плагіаті.  «Люстрація спрацює лише тоді, коли виникне  громадський остракізм», – вважає Тарас Добко.