«Досвід Бога – це досвід свободи» – wе один з висновків, які зробив о. Тарас Барщевський, доцент кафедри богослов’я УКУ, під час доповіді в рамках нещодавнього семінару на ФБФ. Він розглянув, як святе Письмо і демократія пов’язані в нашій європейській цивілізації та які з сучасних демократичних принципів знаходять своє коріння в біблійних книгах.

«Було би безглуздо доводити, що демократія походить з Біблії, – зазначив о. Тарас Барщевський. –  Коли говоримо про якусь політичну систему, описані в Біблії, наприклад в П’ятикнижжі, на думку не приходить слово «демократія». Мова йде радше про «теократію». Бажаю натомість показати, що деякі принципи біблійного права вплинули в довшій перспективі, часами і в непрямий спосіб, на формування західної демократії.»

Доповідач розглянув основні юридичні принципи, які можна простежити у Біблії. Перший з них – це людська гідність, однакова для всіх членів людського роду, затверджена в першій розповіді сотворення: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1,26). Тут бачимо дуже важливу деталь – сотворення людини відрізняється від усіх інших живих істот, які були створені «за родом їхнім». Навіть більше, існує тільки один людський рід, і це виключає будь-які форми расизму. Правда, Старий Завіт стверджує про вибраність Ізраїлю та його особливе покликання. Все ж таки в перспективі розповіді сотворення варто наголосити, що усі людські істоти створені Богом рівними в їхній гідності.

Другим елементом права Старого Завіту є принцип свободи. Важливо, що Бог вибирає представитися Ізраїлю в такий спосіб: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства» (Вт. 5.6). Отже, первісним досвідом Ізраїлю як народу є саме досвід виходу, визволення. Бог об’являється своєму народові власне як Визволитель.

Цю правду прекрасно представлено у розповіді покликання Мойсея. Бог об’являє своє ім’я Мойсеєві та своєму народові в тій хвилині, коли обіцяє визволити його з єгипетського рабства. Його ім’я пов’язане з цією подією назавжди. Отже, за словами о. Тараса Барщевського, існує дуже специфічний зв’язок між Богом Ізраїля і досвідом визволення. Іншими словами, досвід Бога в Старому завіті – це досвід свободи. Св. Ап. Павло скаже щось подібне в Посланні до галатів: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5,1). Або в Посланні до римлян: «Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: «Авва! -Отче!» (Рм. 8,15). Ці тексти Старого та Нового Завіту стверджують в дуже переконливий спосіб, що свобода є есенційним елементом людського досвіду, і що неможливо побудувати людське місто, як тільки на цій свободі.

Доповідач розглянув ще один аспект біблійного розуміння, порівнюючи його з розповідями інших народів тих самих часів. Наприклад, якщо в міфології боги наказують побудувати собі храм, то зрозуміло, що це місто буде головним і пануватиме на цій території або над цілим світом. В інших випадках описується заснування якоїсь династії, завоювання могутніх царів тощо. «Натомість в Біблії знаходимо щось цілковито нове. Початки Ізраїлю не збігаються ані з заснуванням Єрусалиму, ані із завоюванням обіцяної землі, ані з переворотом одного режиму на користь іншого. Мойсей не скидає з престолу фараона, щоб встановити нову владу в Єгипті. Ізраїль виходить з Єгипту під проводом Мойсея, для того, щоби перебувати в пустелі, і народжується яко народ – в пустелі – не в Єгипті, і навіть не у власній землі. В пустелі йому бракує фактично всього, що є конечне для існування народу, окрім одної речі – свободи. Важко підкреслити ще більше, наскільки свобода є суттєвою для народу,» – зазначив о. Тарас Барщевський

Щ ж відбувалося далі? Давши свободу, Бог провадить свій народ до гори Синай, де проголошує Закон. Для сучасної ментальності, яка бачить в законі гальма для свободи, це може видатися дивним. Однак, як наголосив дослідник, в стародавньому світі вибір є не між законом і свободою, а між анархією і законом, між диктатурою і законом. Описи «анархії» знаходимо у книзі Суддів: «Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен робив, що йому було до вподоби» (Суд. 21,25). Ці розділи Біблії описують гострі порушення громадського порядку. Тому народ зробив висновок: щоби вийти з глухого кута, потрібно встановити монархію, яка спроможна встановити порядок. Однак влада правителів на Стародавньому Сході була необмеженою, тобто від порядку можна перейти до диктатури, до тиранії. І, власне, це є теза, яку підтримує книга Царів: більшість царів були засуджені через надуживання владою. І лише деякі уникають негативної оцінки літописця. Але яким є критерій цієї оцінки? Це Закон Мойсея. І сам народ також засуджений, бо не залишався вірним Законові. Для цих текстів нема жодного сумніву, що авторитет Закону є набагато вищим за авторитет царів та їхні декрети.

«Закон важливіший за територію, – наголосив доповідач, – Саме він визначає кордони народу, кордони поведінки. Виходячи з біблійного розуміння, членом народу є той, хто дотримується закону, де б ти не жив. І навпаки, хто його порушує – той виключений з народу. Закон окреслює ідентичність, іншими словами, Закон стає правдивою Батьківщиною Божого народу.»

Ці роздуми схиляють нас до того, щоби сказати, що біблійні книги затверджують фундаментальний юридичний принцип, а саме сенс законодавства і права: закони мають виконуватися усіма, також наймогутнішими і найбагатшими, попри власну користь чи інтереси.