Протягом минулого тижня відомий український дисидент, член Української Гельсінкської групи, перший проректор Українського Католицького Університету п. Мирослав Маринович отримав дві високі нагороди. 9 листопада Президент України Віктор Ющенко нагородив членів Української Гельсінкської групи орденом “За мужність” (І-го ступеня), а вже 10 листопада п. Маринович приймав кавалерський хрест ордена “За заслуги” з нагоди свята Незалежності Польщі від імені Президента Лєха Качинського з рук Генерального Консула Республіки Польща в Україні Вєслава Осуховського.

Політична боротьба, що точиться сьогодні в Україні, далася взнаки і в моменті нагородження учасників Української Гельсінкської групи. Навздогін нагородженню, яке здійснив Президент Ющенко, Верховна Рада, а відтак і уряд прийняли свою постанову щодо відзначення героїв-ювілярів. Мирослав Маринович разом із своїми товаришами заздалегідь відмовився від будь-якої форми вшанування його та інших членів правозахисної організації тоді, коли ініціятива такого нагородження йде від тої ж Верховної Ради чи уряду, які вже не раз засвідчили свою непослідовність в трактуванні осіб. причетних до правозахисних та національно-визвольних змагань. „Ми не можемо прийняти цю постанову від тих, хто однією рукою вшановує Українську Гельсінкську групу, а іншою – провалює проект постанови про вшанування 100-літнього ювілею одного з чільних членів цієї групи – генерала Петра Григоренка. Ми не можемо прийняти цю постанову від парламенту, більшість якого все ще називає членів ОУН і воїнів УПА „бандитами” і „всякою нечистю”, – сказав у своєму слові до Президента Ющенка та інших учасників урочистостей Мирослав Маринович.
„Мабуть, мало хто знає, що перед парламентськими виборами 2002 року, у надто кон’юнктурний час, президентська адміністрація Леоніда Кучми пропонувала Мирославові Мариновичу президентський орден. З принципових причин Маринович від цього ордена відмовився. Сьогодні ми всі радіємо, що Україна декорує його таким високим званням, – згадує ректор УКУ о. Борис Ґудзяк. – Для мене Мирослав Маринович став героєм ще давно, майже тридцять років тому, влітку 1977 року, коли я вперше мав університетський досвід у Гарвардській українознавчій літній школі. Мирослава Мариновича тоді судили й засуджували за його правозахисницьку діяльність у Гельсінкській спілці. Студенти літньої школи у Гарварді посеред університетського кампусу створили символічний концтабір, і ціла студентська акція на захист українських політв’язнів йшла під гаслом: “Свобода Мариновичеві та Матусевичеві”. Я ніколи не уявляв собі й не міг тоді мріяти, що ця героїчна для мене постать стане моїм найближчим соратником”.

Орден „За заслуги” Республіки Польща – це висока польська цивільна нагорода, яка надається українцям та полякам за надзвичайний вклад в міжнародну співпрацю, а також співпрацю Польщі з іншими державами та народами. Слід зазначити, що заслуги п. Мариновича у справі примирення між польським та українським народами є справді визначними. Він був одним з ініціаторів щорічних молитовних зустрічей на могилах українців та поляків, що загинули у 1918-1920 роках у Льовові, а також зустрічей провідних польських та українських інтелектуалів „Українці й поляки: що нам робити зі своєю історією?” Тому хрест „Orderu Zasługi Rzeczypospolitej Polskiej” є нагородою справді заслуженою. Як зазначив ректор УКУ о. Борис Ґудзяк, з українського боку годі назвати особу, яка більше вложила в поліпшення українсько-польських стосунків, ніж Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович працює в ЛБА-УКУ з 1997 р. Від самого початку він очолив Інститут релігії та суспільства, а тепер займає посчаду першого проректора УКУ. Саме Інститут релігії та суспільства (ІРС) започаткував чимало різних проектів, які стали віхами в житті не тільки самого Університету, але також цілої України. Починаючи від 1999 р., ІРС організовує щорічну студентську конференцію, яка стоваришувала чимало молодих науковців з цілої України, семінар „Юдео-християнський діалог в Україні”(1999 р.) став фактично першою нагодою налагодження взаємин між українською та єврейською громадами в Україні, численні миротворчі зустрічі та семінари, безпосереднім промотором яких був Мирослав Маринович, започаткували видимі зв’язки дружби між інституціями та окремими особами, які врешті-решт спричинилися до виразних позитивних змін у взаєминах між народами – українським, польським, єврейським, російським, між державами – зокрема, Польщею та Україною, між, Церквами – зокрема між Католицькою та Православною. За час праці в Університеті Мирослав Маринович видав свою книгу „Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису”, з-під його пера вийшло більше ста статей в різних українських та закордонних періодичних виданнях.