Підконтрольний Януковичу парламент приймає закони, щоб придушити рух за громадянські реформи.

Словеса може трохи й у стилі бароко витіювато мудровані, але намір досить ясний: будь-яка українська організація громадянського суспільства, що отримує кошти для справи розвою громадянського суспільства чи демократії від, скажімо, американського Фонду підтримки демократії (зізнаюся: я входжу до ради директорів NED), Європейського фонду підтримки демократії, американського Центру міжнародної солідарності при АФП-КВП, Центру міжнародного приватного підприємництва Торгово-промислової палати США, або міжнародних інститутів американських політичних партій, вважатиметься «іноземним аґентом». Вона має самоідентифікуватись як «громадянська асоціація, що виконує функції іноземного агента». Відтак повинна подавати щомісячні фінансові та програмні звіти державі, і сплачувати податок на прибуток.

З приводу формулювання «політичної діяльності на території України» можемо собі тільки уявити, що режим, здатний провести такий закон, вважатиме за приналежне до цієї категорії. Ось хоч би й Українська Католицька Освітня Фундація в Чикаго – неприбуткова благодійна організація у США, створена для підтримки роботи Українського Католицького Університету у Львові, студенти та викладачі якого активно долучились до освітнього процесу заради подальшого громадянського оновлення суспільства та недавніх протестів Євромайдану. З підписанням і втіленням у життя цих нових законів єдиний католицький вуз на пострадянському просторі і один із найшанованіших інститутів в Україні можна буде зачислити до «іноземних аґентів», тому що провів відкритий семінар на тему морально-культурних основ демократії (явно, «політична діяльність» відповідно до бачення тих, хто ці нові закони писав) на кошти, надані фондом з Чикаго.

За тижні протестів Євромайдану український президент Янукович не виявив жодного бажання компромісу з реформаторами. Роздратований присутністю людей на Євромайданах, він, здається, обрав на разі тактику анти громадянського суспільства, започатковану Володимиром Путіном, неоцарем, який закидує щось на кшталт фінансового рятувального кола скрученому економічно українському урядові, щоб реалізувати свій проект відтворення колишнього радянського простору де-факто, якщо не де-юре. Зі свого боку Янукович зацікавлений в одному: владі і її утриманні після президентських виборів в Україні у березні 2015 року. Побоюючись, що у разі програшу в наступному році він в кінцевому підсумку опиниться у в’язниці (якщо залишиться в країні), він і його парламентські сатрапи, очевидно, використовували довгий різдвяний час в Україні, де святкування за новим і старим стилем тривають аж за другу половину січня, щоб підготувати законодавчий пакет, силою пропханий на засіданні Ради 16 січня.

Безперечно можна було б стверджувати, що це все віртуозні фінти: що Янукович намагається ліквідувати рух Євромайдану за допомогою погроз, які випливають з нових законів, підписання яких він або відкладе, або не забезпечить механізмів їх виконання. Однак це занадто оптимістичний погляд. Як і Путін Янукович знає, що існує серйозний негативний резонанс масових неприхованих жорстокостей по відношенню до дисидентів громадянського суспільства, яке зароджується: У світі ай-фонів і соціальних медіа подібні дії будуть оприлюднені і дійдуть, часто в режимі реального часу, до цілого світу. Кілька тріснутих черепів можуть і відтягнути декого від Євромайдану. Проте у далекоглядних планах нових прибічників авторитарної влади в Україні і в Росії лежить задушити паростки громадянського суспільства в зародку при помочі драконівських наказів та за підтримки прокурорської влади, і все це під виглядом законності і захисту національного суверенітету від “іноземних агентів”.

За цих умов протест проти порушень парламентської процедури є хоч і потрібним, проте недостатнім. Без серйозного політичного пресингу зі сторони Вашингтона і (якщо таке можна уявити) Брюсселя, просування громадянських реформ в Україні з часом ізолюють від його прихильників у світі, а українська демократія буде вихолощена і залишить по собі суху і трухляву оболонку демократичної формальності в державі, керованій політичними бандитами і їхніми олігархічними союзниками.

– Джордж Вайґель провідний науковий співробітник Центру етики та громадської політики (Вашингтон): керівник відділу Уільяма І. .Саймона з питань католицьких студій

Джерело: National Review Online