З Ватикану дійшла до нас вістка, що папа Франциск потвердив рекомендацію Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви і призначив владику Бориса Ґудзяка митрополитом і архиєпископом Філадельфійської архиєпархії у США. Ця новина не залишить байдужими серця багатьох людей в Україні й поза її межами, отож хай до численних коментарів долучиться і мій голос.

Передусім вражає, як на наших очах Бог формує життя людини й окреслює церковну історію. Здавалося б, іще зовсім недавно на поріг храму св. Юра вийшов нововисвячений диякон Борис, благословляючи всю університетську спільноту, яка горнулася до нього. Ще зовсім недавно – якихось шість із чубком років тому – ущерть наповнений собор Паризької Богоматері вітав у себе новопризначеного єпископа, який розпочав своє служіння українцям греко-католикам у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії як екзарх, а згодом як ординарій Паризької єпархії святого Володимира. І ось тепер – Філадельфійська митрополія УГКЦ у США.

Уся спільнота УКУ і вся більша родина його друзів і доброчинців дружно вітає сьогодні нашого Владику. Ми віддавна вірили, що його духовні чесноти є і будуть окрасою та опорою нашої Церкви. Він залишає натхненний слід у душі кожного, кому пощастить бодай накоротко увійти у його життя. В його присутності церковний термін «євангелізація» набуває зрозумілого і зримого змісту. І ми знаємо, що нинішнє призначення розкриє нові дари й таланти Владики, залишивши незмінною його головну місію – служити людині. Недарма він навчив нашу спільноту мудрості трьох «С»: свідчити, спілкуватись, служити. До цього переліку Владика додає своїм життям іще одне «С» – слухати. Слухати Боже слово і голос людей.

Як ми знаємо, радість часто поєднана з журбою. Отож у душі багатьох із нас радість за Владику поєднається із журбою, що відтепер він буде іще далі від УКУ фізично, іще далі від України, якій він так потрібен. Шукаймо в цьому не чиєїсь злої волі, а радше нових шансів. Пригадаймо, як фантастично вміє Господь перетворити те, що люди сприймають як втрату, на нові здобутки і перемоги. Отож, замість розпачати, краще візьмімо участь у нових духовних перемогах Владики, підтримавши його. Нашої молитви і нашої дружньої допомоги він потребуватиме і на своєму новому посту.

Що ж до ролі Владики у житті УКУ й України загалом, то вона не повинна залежати від географії та відстані. І справа тут не лише у величезних можливостях сучасних засобів комунікації, які уневажнюють віддалі. Для християн найважливішою є одвічна «соціальна мережа», започаткована ще Ісусом Христом, а саме: єдність у дусі. Саме вона єднала нас із Владикою Борисом, коли він був у Парижі. Й від нас залежить, щоб вона не ослабла тепер, коли він служитиме у Філадельфії. Піднесімо вгору серця, і на тих високостях ми будемо разом.

Часом доля, закриваючи одну можливість, відкриває водночас інші нагоди для спілкування і взаємного збагачення. Шукаймо їх. Бо ж знаємо, що хто шукає – той знайде.

Через Владику ми близько заприязнилися з Паризькою єпархією св. Володимира Великого і віримо, що ця приязнь не згасне з плином часу. Нас поєднують спільні проекти, які ми радо продовжуватимемо і в майбутньому. Сподіваємося, що служіння Владики у Філадельфії краще розкриє перед нами нові горизонти для співпраці, в живому досвіді якої ми знову вчитимемось і разом зростатимемо. Так ми певніше уникнемо інерції  містечковості, що є обтяженням для світової Церкви, якою сьогодні є УГКЦ. Адже перед лицем нинішніх суспільних викликів і загроз консолідація християн довкола одвічного Божого Закону стає їхнім моральним обов’язком, що його ми не можемо перекласти на когось іншого.

А поки що побажаймо нашому Владиці успішно перейти через неминучі практичні випробування і натхненно відкрити нову сторінку Книги свого життя. Хай оберігає його Той, кому він був посвячений іще матір’ю і чию руку він завжди чує на своєму плечі. Хай будуть благословенні Твої нові дороги, дорогий Владико!

Мирослав Маринович