Цими днями українці у багатьох країнах світу на всіх континентах молитовно поминають жертв Голодомору 1932–1933 років. 80-ті роковини цієї страшної трагедії знову і знову змушують нас  задуматися над нашим минулим, теперішнім і майбутнім, над таїнством Боголюдської слави і мерзотою запустіння, над силою чисельних свідків і відчайдушною жертовністю в нашій історії та над гидкою ницістю, до якої опускалася людина на нашій землі.

Голодомор, який позбавив життя мільйони людей, зруйнував родини і стер з лиця землі цілі села – це не просто трагедія, це токсична травма українського народу. Камінь, який падає у воду, навіть без звуку, творить концентричні кола, які поширюються довго і далеко. Смертельні рецидиви Голодомору і вбивчий вплив радянського режиму тривають досі. Усі ми носимо у собі наслідки цієї великої травми. Наші особисті, соціальні, політичні та економічні стосунки позначені страхом і онтологічним та моральним скепсисом. Брак відчуття безпеки, неспроможність довіряти одне одному, якась особлива пристрасть одне одного обманювати, зраджувати, продавати, зрештою продавати самих себе – це наслідки токсинів, які в 30-х роках і взагалі в часи червоного і коричневого тоталітаризмів потрапили у душу нашого народу.

Як це часто буває з душевно травмованою людиною, яка не розуміє своїх комплексів, так і наш народ і наш світ, який допустив стільки невимовної кривди, навіть геноциди, не знали причин і не розуміли свого власного каліцтва. Нарешті ми і ширший світ людей доброї волі можемо пізнати правду про Голодомор. Пізнавати важку правду непросто. Але без пізнання і визнання правди не може бути зцілення, і ми не зможемо захистити людство від повторення таких геноцидів, які принесла нам недавня історія, які спричинила людська гординя.

Ми не можемо себе зрозуміти, не осмислюючи, не омолюючи, не оплакуючи і не зцілюючи токсичну травму, якої зазнав наш народ, особливо через Голодомор.

Тому сьогодні ми молимося не лише за жертв Голодомору та упокій невинно убієнних, а й за нас, живих, за життя сьогоднішніх українців, за Україну, сьогоднішню Європу і світ. Ми молимося, щоб ми розуміли фатальні помилки, до яких допровадила гординя, – цей первоначальний гріх і ангелів, і людей, який загубив Люцифера і людство та призвів до мільйонних жертв.

Ми молимося, щоб наш біль і страждання не залишилися для нас кайданами, а щоб були преображені в пасхальний досвід, яким Христос провадить нас від смерті до життя. Ми молимося, щоб пасхальний перехід дав нам змогу вільно і правдиво жити тепер, будувати у майбутньому, давати плід. Ми молимося, щоб кров мучеників, мучеників Голодомору, була насінням Церкви, насінням живого, радісного, мирного народу.

Пострадянська людина не довіряє системам, бо системи були і можуть бути знову небезпечними, смертоносними. Споминання Голодомору, науковий і духовний його аналіз дають нам можливість зрозуміти себе і силою Божої благодаті зцілюватися та преображатися. Голодомор належить до найжахливіших геноцидів у людській історії, і ми відповідальні за те, щоб викривати диявольську спроможність людини нищити людину. Ми, люди, є фатально слабкими. Культ людини має базуватися на розумінні Богом даної людської гідності. Коли ж людина у своїй гордині радикально зосереджується на власній автономії, тоді вона чинить те, що сталося в ХХ столітті. Не дивно, що і сталінізм, і нацизм, як і інші геноцидні системи та їхні вожді, були радикально безбожницькими.

Це не моралізаторство чи якесь напучування. Нам слід відкрити очі й побачити факти і причинно-наслідковий зв’язок між ними. Ми покликані стати перед Таїнством як темноти (mysterium iniquitatis), так і високого покликання людського життя.

Нам слід заглиблюватися в нашу історію, щоб зі смиренням і надією йти вперед. Сьогодні саме відзначення річниці Голодомору найбільше об’єднує український народ – як в Україні, так і на поселеннях. Хоч ми глибоко заангажовані у ці відзначення, остаточно трагедія не повинна ставати нашим найбільшим спільним знаменником. Голодомор і його осмислення мали б скерувати нас до майбутнього, до більш філігранного, тонкого розуміння нашого покликання. Ми згадуємо Голодомор не для смерті, а для життя. Нашого життя, життя наших нащадків. Молитовна, як і критично-аналітична застанова над Голодомором відкриває нам не лише істини про минуле, а й перспективи на майбутнє.

Годі сьогодні передбачити плід нашого траурного досвіду, але ми не можемо погодитися на те, що залишатимемося лише в смутку. Не можна баналізувати нашу спільну невимовну трагедію, однак ми покликані жити і розвиватися. Безумство мучителів і катів не може перекреслити набагато глибші потоки життя і життєдайності, які випливають з нашої історії. Все ж таки сьогодні ми є – навіть після Голодомору. Ми пам’ятаємо про минуле, але нам слід рухатися вперед. Пам’ять про Голодомор нас об’єднує, ця єдність особливо знаменна, і через цю єдність таїнственно, пасхально, Голодомор сьогодні дає нам життя.

Тому ми сьогодні молимося за живих, за ті тисячі молодих людей, які зібралися на євромайданах по всіх містах України та в багатьох містах на різних континентах. Вони мріють будувати нову систему координат, стосунків, взаємної відповідальності – систему, яка не вбиватиме, а даватиме життя. Їм потрібна наша підтримка і молитва. Це таїнственний збіг, що пам’ять про травму (Голодомор), пам’ять про особливу народну солідарність задля свободи і справедливості (9-та річниця Помаранчевої революції) і мрія про гідне майбутнє (асоціацію з ЄС) стають єдиним рушієм до змін теперішнього.

Джерело: єпархія св. Володимира Великого в Парижі