Високопреосвященніший владико Ігорю! Преосвященніші владики! Всечесніший отче-ректоре Борисе! Всечесніші отці! Шановні представники влади! Дорогі брати і сестри!

Сьогодні дуже радісна подія, бо ми насправді маємо чого радіти. Постання цієї невеликої, такої ошатної церковці, буде мати направду дуже велике значення. Ми сьогодні всі відчуваємо, в якому стані перебуває наше суспільство, який його моральний, духовний, культурний рівень. Відчуваємо, який стан основи нашої нації – села, і ми всі шукаємо шляхи, як побороти це.

Безумовно, хаос сам себе ніколи не врегулює. Тому повинен бути провід, провід духовний, церковний. Ми мали такі приклади в своїй історії, коли в українських селах дуже натхненно працювали священики, працювала українська інтелігенція. І, власне, та церква Українського Католицького Університету так само служитиме всім, хто приходитиме сюди, буде виховувати тих людей, які працюватимуть у нашому суспільстві для добра цього суспільства і для змін в ньому на краще.

Ми маємо той приклад завжди перед собою: Преосвященніший владика Ігор говорив сьогодні про приклад царя Соломона. Ми в українській історії маємо приклад великого гетьмана Мазепи, який піклувався про освіту, про Церкву. Маємо приклад Патріарха Йосифа, який у найскладніших умовах бездержавності також дбав про українську Церкву та добру українську науку.

Дякую всім вам. Вітаю вас із цієї прекрасною подією. Дякую за запрошення розділити цю радість разом із вами.

Христос Воскрес!