Митрополит Андрей міркував не лише про еклезіальну пам’ять, але й про культуру українського народу, яку потрібно було зберегти. Думав про те, як ми повинні вивчати ідею унії, її тактику і, як її передавати сучасникам. Тож, повинна бути повна й об’єктивна правда, яка спричиниться до перемоги основної думки з’єднання Церков. Саме тому важливими є архіви й історична правда, а також об’єктивність істориків.

     Про це сказав Ігор Скочиляс, декан Гуманітарного факультету УКУ, у своїй доповіді на тему: «Архів історії унії, як місце пам’яті: проект митрополита Андрея Шептицького 1928 -1944 років» 31 жовтня в УКУ під час другого дня Міжнародного наукового симпозіуму, присвяченого 150-річчю від дня народження митрополита Андрея Шептицького.

     На думку п. Ігоря, поява Архіву історії унії було бажанням митрополита представити східно-візантійське коріння Української Церкви. Важливий контекст створення Архіву полягав також і в діалозі із православними (екуменічний діалог). «Архів історії унії був великим проектом, який давав відповідь на те, яким чином УГКЦ має нести унійну ідею православним, не тільки з Росії», – пояснив він.

     А найголовнішій контекст – поява ідеї націоналізму в Центральносхідній Європі: «Владика Андрей був переконаний, що кожна нація, етнічна група повинна існувати в інституційних рамках своєї держави. Тобто українці повинні мати свою державу».

     Архів історії унії був створений митрополитом 1928-го року. Перші згадки про нього датуються жовтнем згаданого року, коли митрополит листується зі своїми співробітниками. Цю інституцію він задумав, як важливе місце пам’яті, своєрідним «банком даних писемних джерел». Архів знаходився в митрополичих палатах на Святоюрській горі. Однак, владика Андрей мрія про те, щоб його перенесли до Студіону.

    «Цей Архів, насамперед, мав бути місцем пам’яті, де зберігалася би інформація про київську церковну традицію від Володимирового Хрещення аж до початку XIX ст. Ця ідея передбачала групування документів: документи, які артикулювали ідею унію, які артикулювали практику унії та ті, які артикулювали стосунки уніатів з іншими. Ці документи виходили поза український національний проект», – пояснив він далі. За його словами,  унійна ідея митрополитом Андреєм розглядалася не лише, як галицький феномен, а як феномен давньої Київської митрополії. Тож, більша половина колекції, а це близько 24 тис. документів, сформована була із консисторських, монастирських, парафіяльних документів не лише України, а й за її межами. Із 1928 по 1944 рік в Архіві знаходилося 2400 документів та рукописів, 1700 церковних книг, 25 тис. розсипів (документів, що надходили до Львова зі Східної і Центральносхідної Європи).

     «Якби не війна і смерть, то у 1950-х роках ми би мали десятки томів видань з історії унії», – додав він. Однак, архівні документи не потрапили до Студіону. Друга світова війна завадила цьому. Викинуті документи червоноармійцями біля собору святого Юра, співробітники Архіву позбирали. Таким чином, збереглося біля 4 тис. одиниць таких документів. «Унікальні документи про співпрацю із Апостольською столицею були  передані до Києва, а інша частина знаходиться  в національному музеї Львова», – розповів він.

       Проте, у 2004 році Архів пограбували. Після цього його закрили. «У 2012 році в УКУ ми почали продовження ідеї митрополита Андрея. Тож ми запровадили навчально-дослідну програму в УКУ «Київське християнство та унійна традиція», яка би служила УГКЦ та суспільству. Вона одна із основних стержнів наших академічних програм», – розповів він.