Через пасивне впровадження інклюзивної освіти в Україні діти з вадами розвитку приречені на маргінальне існування тоді, як закордоном вони успішно інтегруються в суспільство.

Таку думку висловив Ігор Марценківський, доктор медичних наук, професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю “Дитяча та підліткова психіатрія”, керівник відділу психічних розладів дітей та підлітків у Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України під час Першої науково-практичної конференції «Фахова освіта у сфері психічного здоров’я: світовий досвід, українські перспективи», яка відбулася в УКУ 20-21 травня.

«Віддавати дитину з вадами розвитку на індивідуальне навчання і робити його альтернативною шкільному – це погане рішення проблеми. Таким дітям треба виділяти додаткові години для навчання. Ще одна проблема – це погана профілактика, яка має полягати в роботі із специфічними групами ризику за місцем проживання. Часто психіатричні відділення завантажені дітьми з розумовою відсталістю і тяжкими розладами, які потребують на паліативну допомогу за місцем проживання», – зауважив професор.

Ще однією проблемою є недотримання прав людини під час надання спеціалізованої психіатричної допомоги, зокрема, особам з психічними розладами, зазначив він. З його слів, за статистикою близько 67% з дітей-сиріт нібито страждають затримкою психічного розвитку: «Це стигматизоване явище, і таке уявлення посилює нестачу і нераціональність використання ресурсів, які і так обмежені. Щоб надавати психіатричні послуги, треба створювати мережу профілактичних програм, розвивати волонтерський рух, залучати муніципальні інвестиції. Робота полягає у первинній профілактиці, роботі із специфічними групами ризику і безумовно – паліативній медичній допомозі».

Попрацювавши з дітьми переселенців, Ігор Марценківський дійшов висновку, що соціальна неадаптованість дітей – це часто результат травматичних факторів у родинах, а не воєнних подій.

«Я б не пов’язував психологічні проблеми дітей лише з війною чи насильством в школі. Частина дітей, з якими ми працюємо, ще до війни були повністю дезадаптовані у своїх родинах. Війна ще більше затоптала таку родину. З 10 дівчаток з підозрою на ПТСР, які до нас зверталися, четверо були зґвалтовані у своїх сім’ях», – розповів професор.

Він зазначив, що робота з дітьми з вадами розвитку, які піддають шкільному насильству, також вимагає комплексного підходу. Адже деякі проблеми зі сфери дитячої психіатрії не може вирішити дитячий психіатр.

«Якщо вчителька помітить в дитині підліткову депресію чи суїцид, то направляє дитину до психіатра. Але що він може побачити під час психіатричного огляду? Чи розкаже дитина вчительці про наміри вчинити самогубство? Ні, не розкаже, зате розкаже одноліткам. Єдина ефективний профілактичний спосіб – це закликати дітей розповідати про своїх друзів, які хочуть вчинити суїцид», – зауважив Ігор Марценківський.

Андрій Шевцов, доктор педагогічних наук, професор, директор Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування Міністерства освіти і науки України, науковий керівник кафедри ортопедагогіки та реабілітології НПУ імені М.П. Драгоманова, є прихильником законопроектів про інклюзивну освіту в Україні, однак закликав не перегинати палку в розмовах про соціалізацію.

«Я прихильник соціалізації дітей з розладами, але якщо в школі вони сидять на задніх партах і нічого не сприймають, то краще надати індивідуальне навчання. Треба це прокумунікувати з батьками. Вони думають, що віддавши дитину в спеціалізовану школу, зроблять її такою як всі. Така дитина може вчитися або в спеціалізованій школі, або в інклюзивній. Більшість шкільних психологів в Києві, з якими я спілкувався не хочуть працювати з такими дітьми, бо не знають, як їх діагностувати і що з ними робити і їм за це не платять грошей. Тому для них легше консультувати соціально неадаптованих», – зауважив він.

На його переконання, треба чітко відрізняти органічне порушення в дитини від соціальної занедбаності.

«Важливою є правильна діагностика. Якщо є органічний діагноз, то всі казки про соціальну занедбаність варто відкинути і надавати медикаментозну допомогу та психотерапевтичну допомогу. Не перетворімо наші школи на дитячі кладовища», – наголосив Андрій Шевцов.

Він звернув увагу на те, що хоча й закордоном існують інклюзивні навчальні заклади, проте там вчаться переважно діти з інвалідністю або вадами розвитку.

Нагадаємо, під час Першої науково-практичної конференції «Фахова освіта у сфері психічного здоров’я: світовий досвід, українські перспективи» близько 200 фахівців з України, США, Ізраїлю та Великобританії обговорили, як налагодити взаємодію між академічним та медичним середовищем і реформувати фахову освіту у сфері психічного здоров’я в Україні. Завдання конференції – налагодити місточки між професіями, без яких неможлива охорона психічного здоров’я. На завершення учасники конференції напрацювали спільну резолюцію, як реалізувати національну стратегію в сфері охорони психічного здоров’я. Зазначимо, в УКУ відкривається магістерська програма з клінічної психології з основами когнітивно-поведінкової терапії за британською моделлю, яка дозволить отримати реальні навики для консультування людей та самодопомоги.