«Це є своєрідний феномен. Церква без структури, вірні розпорошені, не було навіть підпільної ієрархії, а зв’язки з імміграцією були обмежені, – саме таким, за словами проф. Ігоря Галаґіди, було становище Української греко-католицької церкви в перші повоєнній роки в соціалістичній Польщі. – Але Церква вистояла і відновила свою позицію».

16 травня проф. Ігор Галаґіда зустрівся в УКУ на науковому семінарі «Історія нескорених: Українські греко-католики в соціалістичній Польщі (1944-1970)» з викладачами та студентами Університету. Розповідаючи про долю українців греко-католиків, він зазначив, що їхні переселення на територію північної і західної Польщі «пов’язані суто з національним питанням». Разом з тим, такі переселення мали сприяти скорішій асиміляції українців з місцевим населенням. Однак, як зауважив науковець, вийшло так, що українці почали створювати свої осередки, і цей задум зазнав краху.

Значно гірша ситуація була щодо духовенства. Переселення українців призвело до де-факто ліквідації церковної структури. Церкви, які знаходилися на території східної Польщі, були передані або римо-католикам, або в державну власність. На нових місцях перед українцям постав вибір: або йти до римо-католицьких костелів і тим самим зберегти свою духовну єдність з Ватиканом, чи йти до православних храмів, і дотримуватися своєї східнохристиянської традиції. Лише в 1947 році о. Мирослав Рилецький створив каплицю (душпастирську станицю). Згодом таку станицю сторив і о. Василь Гриник в Новому Дворі поблизу Гданська.

Та, як розповів проф. Ігор Галаґіда, такі випадки були скоріше винятками. Вже в 1954 році о. Василь Гриник був арештований за шпигунство на 6 років. Приводом для цього стали його листи у Ватикан про стан греко-католиків в Польщі. Загалом в концтаборах в комуністичній Польщі в цей час побувало 22 греко-католицьких і 5 православних священиків. Один з них помер в ув’язнені.

Значно покращилася ситуація в 1956 році. В цей час відбулося звільнення духовенства з тюрем. А вже в травні 1957 році розпочалося створення перших душпастирських осередків на території північної та західної Польщі.

«Це були не парохії в сучасному розумінні. Це, скоріш, місця, де відправлялися Богослужіння. Але там не було навіть парафіяльних книг», – розповів дослідник.

Спочатку було створено близько 15 таких осередків, а вже до кінця 1960-х років їх налічувалося близько 30.

Саме в цей час о. Василя Гриника призначають генеральним вікарієм для греко-католиків.

Розповідаючи про роль греко-католиків в Польщі, проф. Ігор Галаґіда зауважив, що важливу роль тут зіграли і миряни. Не піддавшись під процеси асиміляції, перебуваючи під постійним наглядом спецслужб, вони стали одним із тих фундаментів, на якому Українська греко-католицька церква змогла зберегтися в Польщі. Дуже часто їм доводилося їздити за сотню кілометрів на Богослужіння. Але все таки вони стали «нескореними».

Все дослідження, проведене науковцем, стало основою для монографії «Igor Hałagida, Między Warszawą, Watykanem i Moskwą: Dzieje Kościoła greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1970, Warszawa 2013 [Biblioteka “Bazyliańskich Studiów Historycznych”, t. 1]». Матеріал для праці збирався півтора року по архівах. Відтак в подальших планах написання її продовження, розповідаючи про життя греко-католиків з 1970 по 1991 рік.

Презентував монографію о. Ігор Гарасим, протоігумен провінції Покрови Пресвятої Богородиці Василіянського чину (Варшава, Польща). Він розповів, що в архівах монастиря знаходиться значна частина документів та книг, які дають змогу більш детальніше дослідити історію українців греко-католиків як на теренах Польщі, так і загалом історію Церкви. Відтак в подальших планах продовження науково-дослідницької діяльності в цій сфері.

Нагадаємо, що викладачі та студенти УКУ також займаються дослідженням історії українців греко-католиків у Польщі. Так, в липні 2013 року студенти-історики та викладачі взяли участь в навчально-історичній експедиції на Любачівщині, де розпочали впорядкування греко-католицького цвинтаря у селі Гораєць (в 1938 р. тут проживало 1160 осіб, з них 1077 українців). Окрім декількох сотень поховань греко-католиків за 1807-1947 рр., у межах некрополю знаходяться братська могила замордованих польською армією українців, відкрита у 2010 р. символічна могила полеглим у 1942-1947 рр. українцям Горайця і надгробні пам’ятники членів родини Бруницьких – власників (дідичів) села у XIX ст. А наприкінці вересня цього ж року в с. Жерниця Вижня (Польща) відбулося благословення відновленого греко-католицького храму святого Василія Великого, збудованого 1800 року. Чин благословення та Божественну Літургію очолив ректор УКУ о. д-р Богдан Прах.

ФОТОрепортаж

Прес-служба УКУ