Кафедра нової і новітньої історії України і магістерська програма з публічної історії УКУ провели на історичному факультеті Харківського національного університету ім. В. Каразіна 16 грудня 2016 року науковий семінар «Баланс трансформації: українська історіографія через 25 років після розпаду СРСР». Співорганізатором наукового заходу виступила кафедра історіографії, джерелознавства та археології ХНУ, при підтримці Програми імені Ковальських Канадського інституту українських студій та публічного проекту «Соборна Україна та Київська традиція» УКУ.

У вступному слові один із організаторів заходу Володимир Склокін, відзначив, що академічна наука передбачає дослідження та рефлексію. Пошук балансу між джерелознавчим дослідженням та рефлексією про нього – одне із завдань наукового семінару. Привітав учасників семінару і завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та археології ХНУ Сергій Посохов, який наголосив на важливості міжінституційної співпраці істориків.

Розпочав першу панель «Парадигми, підходи, методології» проф. Вадим Ададуров. У своїй доповіді, «Імпорт західних теорій і методів в українську історіографію: шляхи, успіхи, поразки, перспективи» професор звернув увагу на суттєві впливи економічної ситуації на стан історичної науки в України. Проаналізував джерела та шляхи «імпорту» західних методологій в українську історіографію (освіта, гранти, наукові програми, співпраця між науковими центрами тощо). Виступ В. Ададурова

Одним із висновків виступу стала теза, що західний методологічний інструментарій в українській історіографії – елітарне явище, і це підтверджується підрахунками, за якими лише в близько 5 % дисертацій з історії, захищених в Україні, реально застосований «імпортований» методологічний інструментарій.

Панель продовжив Юрій Зазуляк виступом на тему «Нова культурна історія й українська історіографія», який зауважив, що історична наука в Україні у ширшій перспективі постає як «провінційна наука». Засвоєння західної методології в більшості випадків виглядає як «імітаційна діяльність». Також зазначив про часове відставання історіографії в Східній Європі, можливості адаптації чи апропріації та проблеми західної методології в цьому регіоні. Якщо західна історіографія переживає все «нові повороти», то пострадянська історіографія живе циклічним часом.

Як і в першій панелі, під час другої «Інституції, академічне середовище, міжнародна співпраця» виступали два доповідачі. Насамперед, Володимир Маслійчук реферативно представив інституційні зміни в українському історіописанні за останні 25 років. Доповідь ґрунтувалася на статистичних даних чисельного зростання кафедр, які здійснюють підготовку студентів за історичними спеціальностями. Зрештою, доповідач, як і учасники семінару, резюмували – кількість не переростає у якість, а навпаки профанує історичне середовище.

Опісля виступив Володимир Склокін з доповіддю на тему «Трансформація академічного середовища і професійних ідеалів історика в незалежній Україні». Криза гуманітаристики – це не тільки українська, але й глобальна тенденція. Основна теза: вкрай потрібне здобуття автономії для українського академічного середовища. А відсутність української асоціації істориків – велика проблема. Наявні приклади українських історичних товариств не виконують своїх функцій у повному обсязі та не забезпечують автономії.

Пострадянський простір академічного середовища поділений всередині. Паралельно існують дві академії: офіційна та паралельна. Вони користають із двох різних шляхів легітимності. Для офіційної академії – це радянський інституційний спадок та держава. Для паралельного академічного середовища – це західні наукові історіографічні стандарти.

Через такий поділ ми не можемо досягнути автономії. Першочерговим завданням на шляху до автономії є подолання корупції всередині академічного середовища та запровадження конкурсного відбору на посади. Пан Володимир наголосив, що найбільш перспективним шляхом для української гуманітаристики є застосування західної методології в регіональному/локальному контексті, що дозволить здобути власний експертний голос у загальноєвропейському академічному житті.

Не менш цікавими були доповіді та обговорення під час 3 та 4 панелей – «Академічна історіографія у суспільному контексті» та «Релігійна культура в українських дослідженнях вчора і тепер». Одним із висновків наукового заходу – українська історіографія переживає загальносвітову кризу гуманітаристики в інституційному вимірі. Це становище ускладнює відставання української історіографії від європейських та американських історіографічних трендів.

Загалом, в рамках 4 панелей було виголошено 9 доповідей, а участь в семінарі взяли 19 викладачів, науковців та аспірантів наукових осередків Львова (УКУ, Львівський національний університет ім. І. Франка, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича), Києва (НУ «Києво-Могилянська академія», Інститут історії України НАНУ), Харкова (ХНУ, Харківський національний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди, Харківська державна академія культури, Харківське історико-філологічне товариство), Полтави (Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка), Острога (НУ «Острозька академія»).

                                                                         Підготували Іван Альмес, Юліана Татьяніна