Лауреатом премію Василя Стуса за 2003 рік стала Іванці Димид-Крип’якевич художниця-іконописець, громадський діяч, працівник УКУ.

Премія ім. Василя Стуса була заснована у 1989 р. Асоціацієї незалежної творчої інтелігенції. Вперше у Львові її вручили Молодіжному театрові і його режисерові Володимиру Кучинському, який популяризував на той час нелегальних і напівлегальних поетів Стуса, Костенко, Заливану.

Серед 30 номінантів премії художники: Опанас Заливаха, Валерій Франчук, Люда Семикіна, Галина Севра; поети – Іван Світличний, Микола Горбаль, Раїса Лиша; Музиканти – Ольга Богомолець, Ігор Жук , Сергій Мороз; Літературознавці: Кость Москалець, Мойсей Фішбейн.

Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займаюь виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному полі.

Щоб відкрилися думки багатьох сердець

Іванка Крип’якевич-Димид
Київ, 14 (1) січня 2004 р.Б.

Премія імені Василя Стуса має для мене присмак радше удару батогом, аніж солодкого пряника.

Стус запитує: Хто єси? Живий чи мрець? І стає ніяково перед гострим поглядом страдника. Це випробування на чесність перед собою, на чистоту думок, випробування правдою, яка є передумовою свободи, що за неї можна і життя віддати.

З Василем Стусом я розминулася в часі. Вперше це ім´я прозвучало мені з уст Івана і Льолі Світличних. Вони відкрили для мене пласт його творчості, а також молодих Симоненка, Драча, Вінграновського. Це були аудіокасети, переписані ручно вірші, які зберігаю дотепер як великий скарб.

Льоля розповідала, а Іван все більше мовчав, аніж говорив, а при згадці про Стуса тільки тихо плакав.

Особа Василя Стуса є для мене наскрізь Євангельською. Це – людина дії, муж великої віри, який ставить питання власного буття з гостротою, притаманною першим Христовим учням і дає відповідь на нього – власною цілопальною жертвою на вівтарі Бога і батьківщини.

Свідомість обраного Хресного шляху, розумний радикалізм і постійний діалог з Отцем поета і мученика Василя Стуса підказали мені вибір двох основних напрямків моєї творчості, які хочу Вам представити:

Розп´яття (як свідомий вибір: «зважитись померти, щоби жить»)

Марія (у Благовіщенні і під Хрестом).

Джерелом свого натхнення маю молитву, Часослов і Біблію.

Перечитуючи вірші Василя Стуса і порівнюючи їх з ірмосами (піснями) Великого Четверга і Страсної П´ятниці, а також з євангельськими рядками, які читаються під-час Великого посту, – я була вражена їх співзвучністю. Хочу з Вами цим поділитися.

Отже спільні великі теми:

1. Тема світу і буття поза світом.

Єванг. «… Я вибрав вас від світу. Я дав вам слово. Тому світ вас ненавидить. Якби ви були від світу, світ своє любив би. У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ.» (Ів. 15:18,19; 16:33).

Стус. «Нам світ не належить.»

«Між світом і душею виріс мур.»

«Світ вишито хрестом.»

«Світ уже не світ

2. Тема синівства Божого.

Ірмос. «Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.»

Стус. «Це Ти мене береш, неначе грудку сирової глини і місиш, мнеш і пальцями всіма формуєш образ.»

3. Тема долі.

Єванг. «Син чоловічий має бути виданий у руки людям і вб´ють його…» (Лк. 9:41). «Коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» (Мт. 26:42).

Стус. «Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю.»

«Це Богом послана Голгота.»

«Сховатися од долі не судилось.»

4. Тема жертви, як відкуплення, чи воскресіння.

Єванг. «Він же умер за всіх, щоб ті, що живуть, не жили більше для себе, а для того, хто за них помер і воскрес.» (2 Кор. 5:14).

Стус. «І не береженого Бог береже, а здумана мука жертовна, жертовна молитва, жертовна клятьба, жертовна любов і прокльони…»

«І радісно вмерти, бо світ цей сліпить.»

5. Тема фізичної муки, страждання як шляху до звільнення.

Ірмос. «Неначе віск розбилось моє серце, розтануло у мене внутрі. Я став немов вода розлита. Мов черепок висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки.»

Стус. «Цей біль як алкоголь агоній. Як вимерзлий до хрусту жаль…»

«Страх як тяжко висохлим очам.»

«Пречистої тримайся туги, шаленої тримайся муки, і так існуй, бо це життя.»

6. Тема зради друзів.

Єванг. «Вас видадуть батьки, брати, рідні і друзі…» (Лк. 21:16). «Ударю пастиря і розбіжаться вівці стада.» (Мт. 26:31).

Стус. «Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, всі правдолюби…» «Тож іспитуй, як золото, на пробу коханих, вірних, друзів і дітей: а чи підуть крізь сто твоїх смертей тобі услід?»

7. Тема прощення ворогів.

Єванг. «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають.» (Лк. 6:27).

Стус. «Прощаю вас, лихі кати мої, прощаю вас!»

«До А. Г.: “Свари. Але не спосилай на нас клятьби, бо знов Голгофа осквернена”.»

8. Самотність.

Єванг. «Душа моя смутна до смерти.» (Мт. 26:38). «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт. 27:46).

Стус. «… і не піддатись смертній самоті»

«О Боже мій, така мені печаль, і самота моя – така безмежна, нема – вітчизни.»

«Чи в світі є сурма, що по мені заграє?»

9. Несприйняття на батьківщині.

Єванг. «Хіба він не син теслі? І вигнали його геть за місто…»

Стус. «Чужа Україно, навіки прощай! Зрадлива, зраджена отчизна в серці дзвонить.»

«Яка нестерпна рідна чужина…»

10. Тема слави і Царства Божого.

Єванг. «Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке Ти дав мені виконати. Слова бо, що Ти дав мені, я дав їм. І славу, що Ти дав мені я дав їм…»

Стус. «Хоч твоє зболіле серце тут обмацують руками – не зважай не це, не сердься те одвічне, що над нами стріли повиймає з рани і губами поцілує…»

Ось ці декілька тем, які об´єднують життєві шляхи і розп´яття Сина Чоловічого з розп´яттям Василя Стуса.

Тепер про Марію.

Спочатку Бог-Слово поселився у ній. Ангел благовістує їй радість. На іконі Благовіщення Марія тримає в руках веретено з ниткою, що є символом життя. Марія – мати життя. Воплочене Слово потребувало її любові. Воно не відбулося б без присутності цієї Жінки – Любові. Марія не розчарована слабістю Ісуса. Якщо учні чекали знаків і проявів сили, а коли її не побачили, розчарувалися і покинули Вчителя, то Марія залишається до кінця.

Вона стоїть під Хрестом, розділяючи його тягар із Сином, беручи участь у Тайні Терпіння, виявляючи присутність Бога у слабості людини.

«Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча – так полохко і тонко палахкочеш і щирістю обірвоною врочиш, тамуючи ридання з-за плеча.» «Бо ти мене мов янгол пильнувала Ти – Наречена? А чи удова?»

Жан Ваньє, французький богослов колись сказав, що «той хто присутній біля розп´ятих людей – Марія.» Їх не злічити, імена цим Маріям різні: Льоля і Надійка (Світличні), Валентина (Стус), Ліля (Сверстюк), Ніна (Марченко), Атена (Пашко), Оленка (Антонів) – усіх Марій не перечислити. Усі вони під Хрестом як животворящий знак присутності у болі, знак протиріччя, до них звернені слова Симеона: «Тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.»

Відкриймо ж наші серця, відкриймо очі і думки для того щоб відчути велич отих страдників, пам´ять яких сьогодні вшановуємо.