Кількість літніх людей у всьому світі зростає швидкими темпами. Іншою загальносвітовою тенденцією є також збільшення кількості людей золотого віку із слабоумством чи деменцією (з лат. «розумоспад»). Це вимагає особливих підходів та спеціальних практик. Про позитивний досвід Великобританії в цій сфері спілкувалися студенти спеціальності «Соціальна педагогіка» Українського католицького університету із Марією Парсонс – директором «Creative Dementia Arts Network» – неприбуткової організації, що промоціює арт-терапію для роботи із людьми із деменцією.

Відсоток осіб, які мають проблеми із розумом, зростає. Прогресуюча втрата пам’яті, нездатність мислити, спілкуватися з іншими, виконувати повсякденні обов’язки, вимагають постійної опіки за цими людьми та розуміння проблеми. У Великобританії Уряд не фінансує підтримку таких людей. Це завдання рідних, які приймають рішення – опікуватися самостійно чи довірити людину відповідному закладу.

«На власному досвіді ми переконалися, що музика, пісня – це останнє, що забуває мозок. Тому в роботі із людьми із деменцією пропагуємо використання арт –терапії. Залучайте не лише образотворче мистецтво, але й музикотерапію, танцювальну терапію, драматерапію», – рекомендує майбутнім соціальним працівникам британка Марія Парсонс.

Один із експериментів, які проводила організація Марії Парсонс полягав у тому, що група професійних акторів протягом трьох тижнів жила із людьми із деменцією в одному середовищі. Вони спілкувалися з ними і водночас готувалися до зйомки драми за участю цих же людей. Дивовижно, але під час сцени святкування весілля, хворі почали згадувати власні історії кохання, шлюбу – все, що відбувалося в їхньому житті десятки років тому.

«Необхідність опікуватися старшими людьми в українців закладено на ментальному рівні. Проте на рівні держави у сфері соціальної роботи – інші пріоритети. Насамперед, – молоді сім’ї та діти. Люди золотого віку та люди із деменцією – це великий виклик, який сьогодні вирішується тільки завдяки нашому вихованню та традиціям. Але про зміни в підході потрібно думати. Адже як сказав, Антуан де Сент-Екзюпері: «Старість – це не інша планета, а те, що в кращому випадку, чекає на кожного з нас», – поділилась думками Світлана Когут, керівник програми «Соціальна педагогіка» Українського католицького університету.