Для мене Мирослав Маринович став героєм ще давно. Майже тридцять років тому, у 1977 році літом, коли я вперше мав університетський досвід в Гарвардській українознавчій літній школі, Мирослава Мариновича тоді судили і засуджували за його правозахисну діяльність у Гельсінській спілці. Студенти літньої школи у Гарварді посеред університетського кампусу створили символічний концтабір і ціла студентська акція у захист українських політв’язнів йшла під гаслом: “Свобода Мариновичу та Матусевичу”. Я ніколи не уявляв собі і не міг тоді мріяти, що ця, для мене, героїчна постать стане моїм найближчим соратником.

II. Для Українського Католицького Університету постать Мирослава Мариновича є знакова і визначальна. У колективі, який є молодий, може навіть занадто юний, середній вік викладачів – 35 років, Мирослав є патріархом. Його життєвий шлях, його виваженість в аналітичнії оцінці, тонкість його поетичної прози, його тексти і усні настанови – для всіх нас є миродайними. Годі було собі навіть мріяти про такого співпрацівника. Взагалі я вважаю аномалією той факт, що мені доводиться бути ректором тоді, коли віце-ректором є постать масштабу Мирослава Мариновича.

ІІІ. Відзначення Мирослава Мариновича в один тиждень двома президентами є знаменною подією. Мабуть, відзначення Україною є давно запізнілим. Мирослав Маринович належав до наймолодших правозахисників 70-х років в Україні. Тих осіб було буквально кількадесят. Ті, які були готові жертвувати всім, включно зі своїм життям для того, щоб ми могли мати сьогодні ті вольності, ті права, якими ми користуємося. Україна вже 15 років незалежна; і Богу дякувати, що Мирослав Маринович визнається за цей унікальний вклад, який він вложив у нашу незалежність. Мабуть, мало-хто знає, що перед парламентськими виборами 2002 року, у надто кон’юнктурний час, президентська адміністрація Леоніда Кучми пропонувала Мирославові Мариновичу президентський орден. З принципових причин Маринович від цього ордену відмовився. Сьогодні ми всі радіємо, що Україна декорує його таким високим званням.

ІV. Можливо, найбільша міжнародна зміна геополітичного значення в Центрально-Східній Європі останніх десятиліть – це поліпшення українсько-польських стосунків. Польща була першою державою, яка визнала незалежність України. Польща, від президента до рядового громадянина, підтримала Помаранчеву революцію, польський папа мабуть більше, ніж хто-небудь інший спричинився до розвалу радянської системи і цілого комуністичного блоку. З українського боку годі назвати особу, яка більше вложила в поліпшення українсько-польських стосунків, ніж Мирослав Маринович. Нагорода від президента Польщі Лєха Качинського є справді заслуженою. Є особливим і знаковим те, що протягом двох днів президенти двох країн нагороджують одну особу такими високими державними званнями. Для Українського Католицького Університету цей тиждень є особливим святом.