Другого січня Церква відзначає пам’ять святого священномученика Ігнатія Богоносця. За переказами, цей святий був дитиною, яку взяв на руки Ісус Христос, коли між апостолами виникла суперечка за першість.

Про життя цього святого розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов’я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові.

Отче, ким був цей мученик за свого земного життя?

Святий Ігнатій Богоносець був прямим наступником апостолів. Він жив у поапостольську добу  і церковники зараховують його до апостольських отців, які, за переданням, бачили на власні очі учнів Христа. Мало відомо про дитинство і юність Ігнатія.  За однією з легенд, він був тою дитиною, яку Христос поставив у центр, коли апостоли дискутували, хто з них більший. Знаємо, що тоді Ісус сказав: коли вони стануть такими, як ця дитина, тоді знайдуть Царство Небесне. Саме тому Ігнатія почали називати Богоносцем. Відомо, що святий Ігнатій був єпископом Антіохії, правдоподібно, другим чи третім після апостола Петра.

Ми стаємо «богоносцями» з моменту Хрещення

За «Житієм святих», цей мученик був відданий на розправу диким звірам. Це була така забава-ігрище, яка відбувалася в тодішньому поганському Римі. Жертвами таких ігрищ ставали християни. Цінним цей святий був ще й тим, що залишив по собі багато творів. Дорогою до Рима він написав декілька послань до різних Церков, які існували в той час. Ці тексти є свідченням християнської віри у I столітті.

Думаю, його прозвали Богоносцем не лише тому, що його взяв на руки Ісус Христос. У нього було, напевно, особливе богослов’я.

За свідченням, він ще за життя називав себе Богоносцем. Кожного з нас можна так назвати, бо Христос є нашою невід’ємною частиною. Ми стаємо «богоносцями» з моменту Хрещення – відтоді несемо у світ Бога.

Святий Ігнатій прославився своїми посланнями, котрі показують, у якому становищі перебувала Церква в I-II столітті. Цікаво, що в них автор робить певні застереження, які не втрачають актуальності.

Справді, вони є цінним джерелом ранньохристиянської духовності. Автор заохочує до церковної єдності, сміливості в мучеництві. Вони не поступаються цінністю навіть посланням апостола Павла.

Чи справді антифонний спів у церковних богослужіннях установив святий Ігнатій?

В одній із версій «Житій святих» мовиться, що він був «спостерігачем небесного піснеспіву, небесної Літургії», і, власне, бачення цієї небесної Літургії полягало в антифонності її виконання. Для формування антифонів із псалма якоїсь біблійної пісні вибирали декілька важливих віршів і додавали приспів, який є своєрідною відповіддю. Це могло відбуватися між співцем і спільнотою або між двома хорами. У катедральному богослужінні (у Константинополі чи Єрусалимі) цей спів був важливою його складовою. На жаль, у нашій традиції такий спів дещо занедбаний. Його можна почути на прикладі молитви Тезе. Це, як бачимо, створює особливу молитовну атмосферу.

А як цього святого зображають на іконах?

Зображають його як єпископа. Інколи – подібно до Миколая, із книгою чи із сувоєм. Існує також зображення його мучеництва. Зазвичай у такому зображенні святий Ігнатій постає із левами та іншими тваринами.

Повернуся все ж таки до послань святого Ігнатія. Він повчає «бути християнином не на словах, а в ділах». Думаю, у сучасному світі стає щоразу важче дотримуватися цього принципу.

Потрібно навчитися бути «богоносцями». Свідомість того, що в тобі постійно перебуває Бог, спонукає до дії. Усвідомлення того, що ти носиш в собі Христа, який дасть тобі силу ісповідництва, повинна допомагати нам бути християнами на ділі. Знання того, що святі зазнали мученицької смерті за те, що визнавали Христа  і були вірні християнським заповідям, є заохоченням для нас наслідувати їх.

Розмовляла Руслана Ткаченко