ENG«Крим на перетині культур»: науково-історична експедиція студентів гуманітарного факультету
25–29 жовтня 2013 р. група студентів і викладачів гуманітарного факультету в рамках програми розвитку історичної програми здійснила науково-історичну експедицію Кримським півостровом. Поїздка стала частиною спецкурсу «Крим на перехресті культур», що проводиться кафедрами класичних, візантійських і середньовічних студій та світової історії нового та новітнього часу. Основною метою експедиції було знайомство з різними культурними пластами античної, середньовічної та ранньомодерної епох, що густо зосереджені й тісно переплетені на просторах Кримського півострова.
Програму експедиції було побудовано в такий спосіб, щоб студенти змогли познайомитися з різноманітними історичними пам’ятками, зразками архітектури різних епох і стилів, на власні очі побачити велич руїн, послухати місцеві легенди і перекази.
За п’ять днів експедиції студенти проїхали значну частину півострова від Севастополя до Феодосії. Познайомилися із стародавнім Херсонесом, зокрема фондами античного лапідарію та експозицією Середньовічного залу історико-культурного заповідника «Херсонес Таврійський», було оглянуто античні мури з баштами, ремісничі дільниці, лазню та рибозасолювальні цистерни візантійського періоду, баптистерій і християнські храми, зокрема західну базиліку, де, згідно з переказами, здійснено захоронення останків св. Климента Папи. Також учасників експедиції вразила найвища консульська вежа майже зруйнованої генуезької фортеці Чембало на стрімкому березі Балаклавської бухти.
Найбільше печерне місто Криму Мангуп зустріло студентів УКУ та викладачів руїнами княжого палацу правителів держави Теодоро, низки християнських храмів XV–XVII ст., головних міських воріт, караїмського некрополя, а також краєвидами скелястих урвищ.
У Бахчисараї, давній столиці Кримського ханства, студенти оглянули відреставрований ханський палац з фонтанами, мечеттю та гаремом, після чого маршрут проліг до наскельного міста-фортеці Чуфут-Кале з його оборониими укріпленнями, добре збереженими брукованими вулицями, двома караїмськими кенасами та садибою з двоповерховими підземними печерами.
В Судаку учасники експедиції оглянули комплекс генуезької фортеці з барбаканом біля головних воріт, численними оборонними баштами, консульським замком, християнським храмом та мечеттю, в стінах якого зараз знаходиться археологічний музей. Кам’яна стежка князя Лева Голіцина в сусідньому селищі Новий Світ, привела до мису Капчик і Синьої бухти, яка в античні й середньовічні часи слугувала зручним пристановищем для грецьких і генуезьких торговельних суден. Під час відвідин вірменського монастря Сурб-Хач, що на околиці міста Старий Крим, учасники експедиції були вражені історією монастирського комплексу.
Наступною зупинкою була найдавніша діюча мечеть в Криму, що її побудував ординський хан Узбек на початку XIV ст.; вона зустріла мандрівників закликом до молитви, що лунав з мінарету. Імпровізований лапідарій та руїни величної колись будівлі медресе доповнили враження від місця.
Останнім пунктом експедиції стала колишня генуезька Кафа, а нинішня Феодосія. Огляд розпочався від башти св. Константина, що замикала пояс зовнішньої оборони середньовічного міста, і продовжився у Святій долині, колись самому серці стародавньої Кафи, де збереглися чотири середньовічні храми, що в давнину належали вірменам та грекам, а згодом химерно злилися з урбаністичними нетрищами пізніших часів. Вразили залишки генуезької цитаделі на Карантинному пагорбі – передусім своїм недбалим вростанням у пізніші культурні шари. Останнім місцем подорожі був візит до чинного нині вірменського храму Сурб-Саркіс, під стінами якого знайшов вічний спочинок знаменитий маляр-мариніст Ованес Гайвазян, більше відомий як Іван Айвазовський. Цим програму експедиції було вичерпано.
Кожен студент — учасник експедиції на початку семестру отримав завдання підготувати науковий реферат про один з відвіданих історико-культурних об’єктів, на основі якого провів на місці екскурсію для всієї групи. Така форма навчання цілком виправдала себе, оскільки дозволила моментально візуалізувати на планері предмет кожного викладу, привносячи в навчальний процес корисну і захопливу тривимірну інтерактивність. Подорож принесла також унікальну нагоду для іншого формату спілкування між студентами і викладачами – більш неформального, але від того не менш корисного як в академічному, так і в світоглядному плані.
Враження, які залишилися від споглядання і спілкування з руїнами Херсонеса і Кафи, генуезькими фортифікаціями, ґотськими печерними містами, Бахчисараєм, вочевидь, сумісні з тими емоціями, які залишає ознайомлення з єгипетськими пірамідами, афінським Акрополем, римським Колізеєм чи ренесансними ансамблями Флоренції та Венеції.
«Ми прогулювались вулицями, якими ходили мешканці Херсонеса багато століть тому, – розповіла Неллі Холтобіна (IV курс). — Це наче подорож в минуле без машини часу. Ця поїздка надовго запам’ятається як час, коли я мала можливість не вчитуватись в архівні джерела, не розглядати вицвілі фотографії, а доторкнутись до історії, яка існує поруч з нами».
На думку Андрія Гнатюка (ІІІ курс), «після таких поїздок краще усвідомлюєш, наскільки різним було і є тепер населення земель, окреслених сьогоднішніми рамками державного кордону України; наскільки пов’язані окремі історичні факти та наскільки суб’єктивні їхні оцінки».
Як зазначив професор Вадим Ададуров, «у гносеологічному плані науково-історична експедиція групи студентів-істориків до Криму цілком відповідає теоретичним принципам реформованої програми історичної освіти в УКУ, зокрема намірові представляти українську історію як таку, що є інтегрована в історію ширших спільнот. Вона допоможе студентам опанувати нові навички практичної роботи в польових умовах, а також нав’язати контакти з кримськими науковцями та академічними й культурними середовищами».
Незапланований вимір експедиції, антропологічний, спостерегла Ірина Янів (VI курс): «Стояти на руїнах Херсонесу чи тулитись до кам’яних стін Мангупу — буквально торкатися історії, і навряд чи можна переоцінити те, на скільки це важливо для того, хто хоче називати себе Істориком. Однак було там для мене дещо важливіше — кондукторка в тролейбусі, яка щиро переймалась тим, щоби всі пасажири вийшли на потрібних їм зупинках; чоловік у маршрутці, який з радістю тримав на колінах важкий наплічник і пояснював (українською мовою!) як нам дістатися до місця призначення; господиня будинку, де ми жили, яка розповідала анекдоти і переконувала нас говорити українською, бо вона так гарно звучить… І ще десятки інший митей та людей, які зворушували мене більше, ніж руїни Херсонеса чи неймовірні пейзажі Мангупа. Такі подорожі, безперечно, цінні з точки зору академічної. Та ще цінніші вони як прояв нехай маленької, приватної, та все ж синергії тих, кого прийнято розділяти і ставити по різні боки барикад. Такі досвіди дають не менше для розуміння історії ніж п’ять років навчання в університеті».
Кафедра класичних, візантійських і середньовічних студій висловлює подяку численним друзям і колегам, які дієво допомогли в організації експедиції. Це Олександр Айбабін та Олег Ґабріелян (Сімферополь), Лариса Сєдікова (Севастополь), Валерій Науменко (Бахчисарай) та Олександр Джанов (Судак).
