З лекцією на тему “Чи потрібні революції чистки? Польща та Україна на початку 1990-х років і сьогодні” в Українському Католицькому Університеті 20 січня виступив відомий публіцист одного з найбільших польських видань “Газета Виборча”, українець за походженням Мирослав Чех.

Промовець звернувся до досвіду посткомуністичних країн у декомунізації та люстрації як етичного й політичного стрижнів переходу від тоталітарної системи до демократичного устрою держави. За його словами, декомунізація суспільства, тобто публічний осуд і заборона комуністичної ідеології, після розпаду СРСР відбулася лише в Чехії, де колишнім партійним керівникам заборонили впродовж 10 років займати чільні посади, хоча й не було офіційно заборонено комуністичної партії, та Східній Німеччині за рахунок об’єднання її із Західною Німеччиною. Натомість люстрацію, яка передбачає заборону на зайняття посад у державному апараті для осіб, що скомпрометували себе співпрацею або співучастю в попередній злочинній системі, провели багато країн колишнього Варшавського договору, за винятком тих, які входять до СНД.

Наприклад, у Польщі люстраційну процедуру до 2005 року відбули понад 150 тисяч осіб. Перевірено було 30 тисяч випадків співпраці зі спецслужбами, проте реальною, а не приписуваною людям тими ж спецслужбами, вона була лише в 127 випадках. Хоча свого часу Польща пережила кілька скандалів, пов’язаних із висвітленням минулого деяких вищих державних посадовців, на загал, вважає Мирослав Чех, “чистки” відбулися “лагідно”, і країна від цього не програла. Головним наслідком була зміна способу мислення державної еліти, що дало змогу активно провадити інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури.

У тому, що в Україні одразу після розпаду СРСР люстрація не відбулася, на думку пана Чеха, зіграв роль прагматичний фактор. Проте все-таки оновлення держапарату можна вважати таким, що відбулося, адже після Помаранчевої революції в Україні замінили на посадах 15 тисяч чиновників.

Довідка

Мирослав Чех – історик, журналіст, засновник українського журналу “Зустрічі”, член Головної ради Об’єднання українців у Польщі, у 1993-2001 роках був послом на ІІ і ІІІ каденції польського Сейму. Упродовж 1997-2001 рр. виконував функції генерального секретаря партії “Унія Свободи”, у 2005-2006 рр. був генеральним секретарем Демократичної партії Польщі.