Уміння людини на лідерських позиціях співпрацювати з іншими, приймати інакшу точку зору і не загострювати конфлікти залежить у великій мірі від її раннього досвіду довірливих стосунків у сім’ї.

Про це розповів В’ячеслав Халанський, психолог-консультант, екзистенціальний аналітик, декан факультету християнської психології Української євангельської теологічної семінарії (УЄТС) під час Міжнародної науково-практичної конференції «Особистість. Стосунки. Розвиток. Міждисциплінарний аспект», яка проводиться 3-4 червня в Українському католицькому університеті.

За його словами, відповідно до концепції морального лідерства особистість лідера треба розглядати у стосунках та співпраці з іншими. Працюючи з клієнтами, психолог спостерігав, що в людей, які займають керівні посади, досить мало часу на спілкування з рідними і вони швидко вигорають в роботі. Одна дівчинка розповіла, що з мамою спілкується лише в чаті і зовсім не може поділитися своїми думками чи переживаннями.

«Коли немає діалогу – між людьми немає взаємодії. А розвиток особистості відбувається саме під час спілкування з іншими, у взаємодії. Діалог – це не просто форма спілкування через обмін репліками, а вміння дослухатися і бути відкритим до інших позицій, до інакших поглядів. Щоб вести діалог, треба бути психологічно готовим до цього», – зауважив В’ячеслав Халанський.

Розглядаючи тему морального лідерства, він опирається на роботу Девіда Майєрса про соціальну психологію.

Спікер переконаний, що лідерство неможливе без моралі: «На етичному рівні модель лідерства розглядається як система поглядів і оцінок, уявлень, які визначають поведінку людини. З психологічної точки зору ці моральні смислові утворення служать регуляційними процесами взаємодії людини. Спілкування є базовою формою активності людини. Процес розвитку особистості розглядається як процес зустрічі особистості з іншою позицією».

В одному з досліджень психолог встановив, що впливає на психологічну готовність лідера до діалогічного спілкування. У дослідженні брали участь працівники ІТ-сфери, які вчилися переходити від недіалогічного спілкування до діалогічного.
За словами В’ячеслава Халанського, у діалогічному спілкуванні люди збагачувалися знаннями, навіть якщо і не ставали однодумцями.

«Коли відбувається діалог-зустріч, відбувається приріст нового знання. Розвиток триває до тих пір, поки відбувається обмін різними думками, навіть якщо вони опозиційні. Від вміння вести діалог залежить і вміння вирішувати конфліктні ситуації», – зауважив спікер.

Під час дослідження психолог виокремив певні особливості діалогічних та недіалогічних лідерів.

Діалогічні лідери приймають себе разом зі своїми недоліками і не закривають на це очі. Також вони відносяться до факту протиріч, конфліктів як до ресурсу особистісного росту. Вони налаштовані на продовження доброзичливих стосунків із опонентами.
Натомість недіалогічні лідери зазвичай звинувачують себе або партнера у виникненні конфліктних ситуацій, себе можуть приймати лише за умови відсутності недоліків, часто не люблять самих себе. Також вони здебільшого сприймають конфліктну ситуацію як загрозу самоповазі.

«Діалогічному лідерству треба вчитися, це не є даниною. Однак створивши певні умови, ми можемо актуалізувати ті чи інші особистісні особливості. Умовами розвитку діалогічного лідерства є наявність безпечного соціального досвіду в минулому у стосунках з рідними або з консультантом чи наставником. Особливе значення мають довірливі стосунки в родині. Люди, які більш схильні до діалогічної стратегії, у дитинстві мали довірливі стосунки з батьками. Люди, які схильні до недіалогічної стратегії розв’язання конфліктів, мали дефіцит довірливих стосунків», – пояснив психолог-консультант.