Перефразовуючи Папу Івана Павла ІІ, розпочну з найважливішого. Але перед тим, як скажу свої «так» на користь Українського Католицького Університету, дозволю собі зробити декілька зауваг. По-перше, мушу зазначити, що мої аргументи можуть виявитися занадто особистісними: при викладі матеріалу автор насамперед послуговується своїм скромним досвідом, отриманим саме у цьому навчальному закладі, а також тими спостереженнями, які мені вдалося зробити впродовж трьох останніх років, які я провела в УКУ. По-друге, я не була безпосередньо студенткою УКУ, а лише закінчувала Магістерську програму екуменічних наук УКУ, тому не претендуватиму на змалювання повного всеаспектного образу університету, зрештою, і не ставлю перед собою такого завдання. Ну і останнє, це власне те, що я не можу не сказати: перед вступом на МПЕН я закінчувала факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, про який у мене залишилися чудові спогади, і який був для мене тою першою кузнею, у якій кують не лише інтелект, а й гартують людський дух. Тому мені було дуже легко влитися не лише в навчальну, а й духовну атмосферу УКУ.

Віра і розум

Після певного часу навчання на МПЕН я зрозуміла, що УКУ є нетиповим навчальним закладом. Однією з найбільших особливостей є те, що в цьому ВНЗ поряд зі щоденною інтелектуальною поживою студентові намагаються подати таку ж порцію духовної їжі. Не знаю, у якому ще навчальному закладі Львова студент у рамках свого навчального розкладу має можливість брати участь у Літургії, не знаю, у якій науковій установі щоденно звершують Божественну Літургію, а пару розпочинають з молитви. Здавалося б, звичайні речі. Але це так важливо! Погодьтеся, що в Україні сьогодні не бракує інтелектуалів, немало також і ревних християн.Чому ж скрізь такий безлад? Україна, як і світ, потребує мудрих людей. Глибоко відчуваючи цю проблему, світлої пам’яті Папа Іван Павло ІІ звернувся до єпископів, а загалом і до усіх нас з енциклікою «Fides et Ratio», на сторінках якої читаємо: «Віра і розум – ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини…». Я сьогодні з впевненістю можу сказати, що УКУ є тим ґрунтом, на якому два крила людського духу – віра і розум – віднаходять свою рівновагу.

Тут все, як у Сурозькій єпархії

Пишучи про Митрополита Антонія Сурозького, дослідники зауважують, що характерною рисою Сурозької єпархії у Лондоні, на якій владика служив майже п’ятдесят років, було те, що вона була максимально відкрита до своїх вірних. Ламаючи усі стереотипи Російської Православної Церкви, владика Антоній нагадав, що духовенство покликано насамперед служити своїм парафіянам, тому кожен охочий міг зустрітися з Митрополитом особисто. Іншим принципом владики Сурозького було те, аби завжди спілкуватися зі своїм співрозмовником на рівень вище, щоб той мав постійну спонуку трошки підтягнутися. Це так нагадує мені стиль спільноти УКУ, в якій професор є постійно відкритим на співпрацю зі студентом, після якої студентові дійсно хочеться стати ще кращим.

«Як Ви не розумієте: з обложеної фортеці не тікають»

Саме так відомий російський учений Сергій Аверинцев відповів на запитання своєї співрозмовниці: «Невже тобі ніколи не хотілося втекти з дому?» Знаючи, що виріс і мешкав він з сім’єю у просторі єдиної кімнати комунальної квартири, мала рацію авторка, ставлячи таке питання. Проте для самого Аверинцева, звичайно, що не без труднощів, які пов’язані з тим-таки обмеженим простором, його «кімнатка» була духовно-інтелектуальною аурою, яка зрештою, і породила всесвітньо відомого культуролога, біблеїста, перекладача, філолога, критика, софіолога… Мені іноді хочеться відповісти словами Аверинцева, коли мене запитують знайомі з-поза УКУ: але ж у вас така низька зарплатня, але ж не скрізь богословів потрібно, але ж це космополітичний заклад і тому подібне. Звичайно, не ідеалізуючи, як і кожна наукова чи навчальна структура, УКУ сьогодні має, напевно, не менше проблем і викликів. Але, пам’ятайте, завжди залишається першочерговим питання людини і її постійного вибору.

І насамкінець по-людськи, просто і щиро – як учень учителеві, як студент професорові, як колега колезі, як друг другові – велике Вам СПАСИБІ.