«Літературна спадщина Гавриїла Севіра на тлі поствізантійської культури»
У межах історико-філологічного семінару кафедри КлаВіС своїми науковими зацікавленнями поділився викладач кафедри Андрій Ясіновський. 21 травня 2009 він виступив із доповіддю, присвяченою постаті, яку впевнено можна вважати однією із найяскравіших ілюстрацій феномену «Візантії після Візантії», тобто колосального впливу, що його справляла візантійська культура ще упродовж кількох століть після символічної дати падіння Константинополя.
Розгляд писемної спадщини Гавриїла Севіра дав нагоду висвітлити не менш цікавий історико-культурний контекст, у якому вона постала. Творчість видатного представника поствізантійського «релігійного гуманізму» (за характеристикою Ґерарда Подскальського) нерозривно пов’язана з його кар’єрою церковного діяча, а відтак і з долею грецької громади у Венеції – місті-державі, що традиційно мало тісні політичні, економічні й культурні зв’язки з Візантією.
Давши стислий, проте багато ілюстрований огляд культурного та інституційного розвитку грецької громади, а передовсім грецької Церкви у Венеції, і зазначивши головні віхи життєвого й творчого шляху Гавриїла Севіра, доповідач зосередився на найважливіших позиціях його доробку як письменника-богослова. Твори Севіра, передовсім «Синтагматіон про сім Святих Тайн», ще раз наочно показують, наскільки різноманітними й відкритими до численних впливів – зокрема, й західних – могли бути переконання тих, хто вважався непохитним захисником східної церковної традиції. Поєднання у Севірових писаннях характерного для східного богослов’я багатства біблійних і святоотцівських прикладів із властивою для західної схоластики чіткістю й систематичністю (як і щасливий збіг їхньої появи із початками грецького книгодрукування у XVI ст.) забезпечило їм популярність і на Сході, й на Заході. Скажімо, «Синтагматіон» вже невдовзі після виходу в світ перекладали й широко використовували римо-католицькі богослови; з іншого боку, відомо й про його переклад давньоукраїнською мовою, здійснений на Волині, й про незалежний від нього церковнослов’янський, що з’явився у Московській державі.
У дискусії, що відбулася після доповіді, учасники семінару мали нагоду не лише увиразнити деталі богословської позиції Гавриїла Севіра, а й торкнутися ширшого кола питань візантійсько-венеційських взаємин.