У столиці Італії відсвяткували 40-ліття заснування Українського Католицького Університету в Римі

Коли їхав до Рима на відзначення ювілею УКУ, мав на думці, що подія, яку будемо святкувати, відбувалася у присутності студентів та професорів, поблизу або всередині зі смаком декорованого, знаного мені з фотографій, будинку УКУ. Виявилося однак, що тоді, коли Патріарх Йосиф проголошував заснування УКУ в Римі, в нього не було нічого – ні будинку університету, ні навіть землі, де тепер височіють церква св. Софії і корпус УКУ, не було студентів, ані професорів, ані навіть українців в Італії. До того ж сталося це проголошення буквально за кілька місяців після звільнення Патріарха Йосифа із сибірської неволі, на 71-му році життя Патріарха. Усвідомлюючи ті обставини, в яких 40 літ тому УКУ в Римі був заснований, а, з іншого боку, спостерігаючи паростки, що визріли на “стовбурі” цього наукового та церковного центру в Римі, приходить на думку, що йдеться не так про заснування одного, нехай навіть дуже важливого українського університету, як про якийсь особливий акт віри: віри в себе, в свій народ, у своїх ближніх, в свою Церкву, віри в Бога. Акт, який не завершився ані з проголошенням Університету, ані навіть із кончиною Патріарха Йосифа Сліпого, але який, взявши для себе початок у дійсному переданні Церкви, продовжує і далі запалювати все більше і більше сердець. Дні святкування у Римі були свідченням цього.

Це відчуття, що ти стоїш у місці найбільшого вирування течії історії Спасіння, поступово приходило через слухання доповідей, через огляд дивовижної краси мозаїки церкви св. Софії, через слухання доповідачів і співу хору УКУ “Стрітення” супроводжувало багатьох учасників святкування у Римі: професорів, сенаторів та студенти УКУ у Львові, представників товариства св. Софії, яке є власником та опікуном надбань Патріарха Йосифа Сліпого у Римі, ректорів та професорів римських університетів та колегій. І це, може, найбільше враження, що залишилося після участі у цих урочистостях з нагоди 40-річчя заснування УКУ в Римі.

“Любов до науки собирає у розсіянні сущих” – це гасло, що під ним було закладено УКУ в Римі, кожен учасник урочистостей мав нагоду відчитати як мотивацію своєї присутності на Via Boccea 478 (адреса УКУ в Римі), як мотивацію своєї причетності до великої справи, яку свого часу започаткував Патріарх Йосиф Сліпий.

Кілька завдань поставили перед собою організатори святкування у Римі. Насамперед пошанувати особу Патріарха Йосифа, фундатора УКУ. Доповідь “Патріарх Йосиф і УКУ” проголосив о. д-р Іван Музичка. На знак пошанування найближчих співробітників Патріарха Йосифа владики Івана Хоми та о. д-ра Івана Музички свою доповідь проголосив о. д-р Іван Дацько. Цих двоє мужів Церкви також були пошановані спеціальними грамотами Глави УГКЦ Патріарха Любомира. Професор Леонід Рудницький поділився (не без гумору) своїми споминами про професорів, що викладали в УКУ. Панахидою, а пізніше хвилиною мовчанки учасники конференція вшанували покійного проф. Мирослава Лабуньку, серце якого перестало битися буквально за кілька годин до того, як він мав сісти на літак до Рима, щоби взяти участь в урочистостях і зачитати свій реферат про патрона УКУ в Римі Папу Климентія.

Інше питання, яке було поставлено перед учасниками конференціями,– як покерувати надбаннями УКУ в Римі, щоб вони якомога більше спричинилися до продовження справи, що її розпочав Патріарх Йосиф. Учасники цих нарад розмірковували над завданнями, які постали перед УКУ в Римі в нових обставинах, а саме: активний розвиток та продуктивна праця УКУ в Україні, потреба заопікуватися будівлями УКУ в Римі, зовнішній і внутрішній вигляд яких від якогось часу вказує на недостатню опіку над ними. Засідання товариства св. Софії відбувалися за участю Глави УГКЦ Патріарха Любомира, членів товариства св. Софії, зокрема, його голови владики Гліба Лончини, членів ректорату УКУ, зокрема, ректора о. д-ра Бориса Ґудзяка, та членів Сенату УКУ: о. д-ра Богдана Праха, ректора семінарії, о. д-ра Михайла Димида, директора Інституту канонічного права, проф. Івана Вакарчука, ректора ЛНУ ім. Івана Франка, проф. Єжи Аскера, керівника Осередку дослідження античної традиції Варшавського університету, проф. Ярослава Грицака, директора Інституту історичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, проф. Наталі Яковенко, директора Інституту східноєвропейських досліджень НАН України. На цих нарадах було вирішено передати УКУ в Римі під опіку УКУ у Львові.

Надалі вироблятиметься механізм, яким чином це рішення реалізовувати. Перший ректор відновленої у Львові Львівської богословської академії о. д-р Михайло Димид вважає, що найліпшим варіантом юридичного усталення взаємин УКУ у Львові та УКУ в Римі є афіліяція. “Не тому, що Львів – щось вище, а Рим – щось нижще, – говорить о. Михайло, – але що для Католицького університету надзвичайно важливим є досвід Церкви в Україні. Афіліяція УКУ римського до УКУ львівського ще більше б спонукала нас в Україні шукати різних шляхів, щоб іти до столиці України. Адже Львів, як би не було, залишається периферією. Перебування УКУ в Києві сприятиме налагодженню діалогу з росіянами, білорусами, словаками та представниками інших народів, що так важливо для формування Київської Церкви і східного богослов’я в Україні. Активізація УКУ у Києві виправдовує і наповнює реальним змістом афіліяцію УКУ в Італії до УКУ в Україні. Адже в Римі на підставі українського досвіду ми зможемо з часом розбудувати нового типу східний факультет не так для нас, українців, як для представників інших народів”.

Упродовж двох днів учасники урочистої конференції дискутували про перспективи УКУ в Римі. Професор Роберт Тафт вважає, що філія УКУ в Римі – це прекрасна нагода для українських науковців. “Адже Рим є місцем, де віддавна переплітаються різні культури. Знайти своє місце у цьому місті багатої історичної та культурної спадщини – означає не тільки черпати із цієї скарбниці, але й привносити до неї щось свого,– говорить проф. Роберт Тафт. – Філія УКУ в Римі – це нагода для українських науковців говорити не тільки на українську тематику, але на теми загальнолюдського характеру, знайомити науковців різних національностей та шкіл зі світом своїх наукових зацікавлень та пошуків”.

“У Римі ми можемо розширити наші контакти насамперед із іншими Східними Католицькими Церквами, – говорить директор Інституту богословської термінології УКУ п. Михайло Петрович. – У Римі вони широко представлені різними колегіями, семінаріями та спеціалістами”.

Професор Наталя Яковенко подивилася на перспективу УКУ в Римі через призму конфесійної ситуації в Україні, де домінує російське православ’я. На її думку той поділ, який сьогодні є між Східною та Західною Україною, значною мірою є наслідком впливів на Заході – УГКЦ, у центрі – УПЦ КП, і великою підковою на Лівобережжі і Правобережжі України – УПЦ МП. Проф. Яковенко вважає, що хоч і не можна сподіватися на швидку зміну конфесійної палітри в Україні, все ж треба шукати різні можливості в налагодженні контактів між представниками цих конфесій. Власне, для цього, на думку професора Яковенко, міг би служити УКУ в Римі: “Якщо сюди запрошуватимуть не тільки студентів греко-католиків, але й представників інших конфесій в Україні, це поступово може спричинитися до налагодження продуктивного діалогу”.

Про потребу виробляти так зване “середземноморське сумління” говорив професор Єжи Аскер. “Українці, білоруси, росіяни, поляки, представники інших народів Центральної та Східної Європи сьогодні покликані вивчати спільні корені культури та релігії. Назріває велика потреба творити спільні програми для вивчення Середземномор’я. Наявність УКУ в Римі, що буде відкрита до налагодження такої співпраці, створює прекрасну нагоду для розвитку цих програм. “Займаючись тим, що для нас спільне, науковці менше звертатимуть увагу на ті дратівливі місця історії, що нас розділяють”, – зробив висновок професор Аскер.

Наступного дня відбулося дискусія в середовищі римських студентів та аспірантів: “Важливість наукового богослов’я в Україні і поза її межами”. Доповідачами цього дня виступали студенти та аспіранти римських університетів. На завершення цієї надзвичайно цікавої та плідної розмови виступив ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк: “Від імені УКУ у Львові, яке отримує мандат відповідальності за римське УКУ, я хочу пообіцяти, що не будемо вам перешкоджати у ваших наукових пошуках. Однак прошу пам’ятати, що поряд з тим, що богослов’я потребує знання дисципліни, воно також потребує певних структур: факультетів, журналів, товариств, асоціацій тощо.

Покоління о. д-ра Івана Музички не дописало своїх підручники з богослов’я тому, що “гасило вогні”, відповідаючи на найпекучіші проблеми, що виникали в різних обставинах нашого церковного життя. Наше покоління присвятилося тому, щоб розбудовувати потрібні структури, без яких неможливе нормальне функціонування богослов’я. Ви вже станете на наших плечах. Але і вам доведеться підкласти свої плечі для наступних поколінь. Богослов’я не може розвиватися без служіння іншим.”

Ще одна тема, яка неминуче торкалася всіх думок та пропозицій, що були висловлені на нарадах. Сорок років тому, коли Патріарх Йосиф проголосив заснування УКУ в Римі, в Італії було не так багато українців. Сьогодні їх число складає близько півмільйона. Просто неможливо обійти цю реальність, окреслюючи плани для УКУ в Римі. Адже лише незначний відсоток українців в Італії складають студенти та аспіранти римських університетів та колегій (близько 100, з них майже половина – колишні випускники УКУ у Львові). Всі інші – це заробітчани, які до Італії потрапили в пошуку матеріальних дібр для себе і для своїх родин. Абсолютна більшість – це жінки, що належать до УГКЦ. (На це вказує соціологічне дослідження, що його провела випускниця УКУ Марічка Шегда, яка тепер навчається у Римі). По-різному склалися долі цих жінок, але всі вони потребують духовної опіки, організованого національного життя. Вже сьогодні церква св. Софії, приміщення УКУ в Римі поступово стає центром українства в Італії. Тут діє недільна школа для дітей. Кілька справді всеукраїнських акцій зібрали близько десяти тисяч українців – День матері, Форум українців Італії, концерт за участю Оксани Білозір та Павла Дворського тощо. В стінах святої Софії сьогодні систематично збирається і працює редакція єдиного на всю Італію журналу для українців “До світла”, який став унікальною нагодою для комунікації та взаємної допомоги українців в Італії. На думку о. Василя Поточняка, координатора греко-католицьких парафій в Італії, редактора журналу “До світла”, розвиток на базі св. Софії та УКУ в Римі Всеіталійського центру українства не тільки не зашкодить, але посприяє розвитку богослов’я Київської Церкви. Адже воно неминуче повинно базуватися на служінні іншим. Чи можемо ми в цих обставинах відмовитися від нього, як такого, що буде перешкоджати в наших наукових та навчальних планах?

Було б несправедливим не згадати при цій нагоді багато прекрасних ініціатив, які започаткували аспіранти римських університетів та колегій: створено церковний хор святої Софії, який часто подорожує по Італії і бере участь у Богослужіннях на українських парафіях, студенти допомагали зорганізувати і брали якнайактивнішу участь в організації Дня матері. Особливою посвятою вирізняються парохи, а це переважно ліценціати та докторанти, що навчаються у Римі, які щонеділі долають по кілька сотень кілометрів, щоби відправити Богослужіння для свої парафіян.

“Я думаю, що студенти також мали б зорганізувати катехитичні курси на парафії св. Софії, біблійні гуртки,– говорить Марічка Хома, випускниця УКУ”. Із розмов з багатьма студентами, що навчаються у Римі, зрозумів, що для них залишається аксіоматичним твердження про те, що важко любити науку, не “собираючи в розсіянні сущих”?