Андрій Макаревич помиляється – навчити любити «Родину» можливо.

Любити «Родину» – це жити з повернутою головою на 180 градусів. Натужно гордитися перемогою у війні, яка завершилася 70 років тому. Святкувати вбивство ворога, в той час, як всі інші оплакують загибель своїх. Заперечувати військові злочини і навішувати щорік нових медалей на щороку нових ветеранів. Це робити «найправдивішу книгу про війну» з кожним перевиданням щораз «правдивішою». І знімати фільми про дедалі героїчніших партизанів і дедалі віроломніших німців.

Любити «Родину» – це натягувати червону футболку із зображенням символу «єдінства рабочіх і крєстьян». Це крокування в цій футболці центром тротуару й люто вдивляючись в очі перехожих, вишукувати тих, хто не шанує подвиг «дєда».

Любити «Родину» – це скрегочучи зубами кричати п’яним голосом «Рассія, бл…ть!» і «На калєні нах…й!». Це малювати свою країну як агресивного ведмедя, що бризкаючи слиною, погрожує сусідам кликами й кігтями.

Любити «Родину» – це вболівати не так за свого, як проти чужого. Це осатаніло кричати образи в спину «нєрускаму» боксеру і «нєрускім» лижницям. Це нездатність визнавати поразку. Натомість, намагання будь яким чином її виправдати, мовляв, суддя ж американець.

Поділ світу на «рускіх» і «нєрускіх» – це взагалі первинна ознака любові до «Родины». Це зараховування до «рускіх» не особливо і «рускіх», проте успішних. А на «рускіх», однак із іншим баченням «руськості», чіпляння ярликів нацистів, фашистів і педерастів.

Любити «Родину» – це розповідати про те, які тупі американці, повільні естонці і зрадливі українці. Так, щоб на їхньому фоні видаватися собі розумними, жвавими, вірними і дотепними. Це під хіхі-хаха поширювати міжнаціональну ворожнечу.

Любити «Родину» – це самовдоволено популяризувати убоге життя свого народу. Називати цю убогість «суровостью» і вважати її методом загартовування. Не забуваючи додати, що «етат народ нєпабєдім».

В той час, коли Макаревич вважає, що навчити любити «Родину» неможливо, багатьох його співвітчизників вже давно цього навчили. І вони люблять її зараз натхненно й палко.

Що робити, маючи такого сусіда, українцям? Хіба-що налагоджувати всі можливі зв’язки з китайцями – їхній досвід будування стіни нам конче необхідний.