Пам’яті Артема Димида, випускника УКУ, який загинув на війні 18 червня 2022 року, захищаючи Україну від російських окупантів. Його накрило мінометним вогнем коло Донецька (інформація уточнена: Артем загинув на Миколаївсько-Херсонському напрямку, їх накрило ворожим мінометним вогнем). 

18 червня за свободу України, за нашу з вами гідність, за єдність Європи, за мир у світі віддав своє життя Воїн Артемій Димид. Син отця Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (тепер УКУ), і відомої, глибокої іконописиці Іванки Димид-Крип’якевич. Онук шахтаря Дмитра і Розалії Димидів і провідних представників галицької інтелігенції Романа і Лесі Крип’якевичів. Правнук двох великих українців — історика Івана Крип’якевича та підпільного священника, ісповідника віри Артемія Цегельського. Артемій і разом з ним за цей день сотні українців віддали своє життя за Україну, за тебе, за мене, за правду у всьому світі.

Артемій був випускником історичної програми Українського католицького університету. Він ще студентом пішов на фронт добровольцем у 2014 році. Закінчивши службу, Артемій спробував свої сили в підприємництві і пірнув у сповнене пригод життя. Вістка про ескалацію війни застала його у США, звідки він повернувся на Батьківщину і знову став у лави захисників України. За ініціативи сім’ї Артема Димида, УКУ започатковує стипендійний фонд його імені.

Артемій був безстрашний. Здійснив сотню парашутних стрибків. Велосипедом об’їздив багато країн, а мотоциклом доїхав аж до Ірану.

Артемій Димид, який мав батька, котрий його виховував і був для нього прикладом, сьогодні – на зустрічі з Отцем небесним. За 27 років Артемій проїхав 50 країн, і сьогодні поселився в тому домі, де є багато кімнат. Його батьки мають глибоку віру, походять з роду мучеників і дякують Богові за такого сина. І у вірі та правді знаходять силу в момент невимовної втрати.

Я вірю, що глибоко в серці Артемія палав вогонь його хрещення. Бо людина, яка не боїться, вже живе у вічності. У час, коли майже всі бояться майже всього, Артемій не боявся. Не боявся смерті. Він відчув Боже благословення. Тому міг віддати своє життя.

Сьогодні Україна та українці змінюють світ. Люди, свідомо чи підсвідомо, бачать як у цій війні проявляється найбільша любов. «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”(Ів. 15,13). Світ бачить солідарність і мужність. Таїнство трансформації відбувається через безстрашність наших воїнів.

Чи ми усвідомлюємо це, чи робимо висновок? Чи ми, не дай Боже, не розміняємо на дрібні цієї великої жертви, яка відбувається на наших очах? Ці події мають змінювати нас всіх. Ця жертва нас кличе поглянути глибоко у таїнство. Щоби ми йшли без страху, у вірі, надії, мирі та радості.

Автор: Архиєпископ-митрополит Філадельфійської Архиєпархії УГКЦ Борис Ґудзяк, президента УКУ.

Джерело: НВ