Дорогі друзі, після майже річної перерви, пов’язаної з відомими подіями в України, ми у вересні місяці поступово повернулися до звичного формату наших Гуманітарних зустрічей в УКУ, започаткованих у вже далекому 2012 році Гуманітарним факультетом спільно з Духовно-пасторальним відділом УКУ. Завдяки харизматичному проводові о. Юрія Щурка ці зустрічі/бесіди мали дуже широкий формат, розмаїту тематичну палітру, змістове наповнення і склад учасників. Але незмінно вони зберігали дух товариськості й відкритості та готовності поділитися один з одним «Знаками Часу», незалежно від того, чи це під Смоковницею сидить студент, викладач чи інший співробітник УКУ.

На мою думку, місія і покликання нашого Університету може по-справжньому реалізуватися лише тоді, коли в ньому на щодень відбуватимуться дві ВЕЛИКІ ЗУСТРІЧІ, – зустріч Людини з Богом та зустріч Викладача зі Студентом. Від стилю, духу, глибини й щирості цих двох Великих Зустрічей передовсім і залежитиме, чи вдасться нам по-справжньому сповнити ідею УКУ. Якщо наше Взаємне Свідчення буде присутнім у коридорах наших ошатних академічних корпусів, в університетських капличках, дерев’яній церковці Новомучеників Української Землі, у Колегіумі, за запашною кавою чи комп’ютером, на прощах і реколекціях, біля ватри в Карпатах, в онлайн середовищі, то немає сумніву в тому, що Ідея УКУ сповнеться по-справжньому.

Саме тому такими важливими є для нас Гуманітарні зустрічі. Ми щодня ходимо тими самими коридорами, читаємо ті самі книжки, розмовляємо з тими самими студентами, їздимо містом тими самими трамваями й маршрутками, маємо подібні особисті проблеми й життєві очікування, однак не завжди знаходимо час поцікавитися один в одного самопочуттям, поділитися смутком чи радістю, зробити маленький жест «доброї волі» чи просто допомогти колезі в якійсь маленькій справі, й саме тоді, коли він не очікує на нашу підтримку. Особливо це важливо в час після Революції Гідності, неоголошеної російської війни супроти України й присутності у Львові тисяч вимушених переселенців з Донбасу й Криму та військових, добровольців і волонтерів, які захищають наш Український Світ.

Тож сподіваюся, що Гуманітарні зустрічі в Семінарській кімнаті на Козельницькій допоможуть нам краще зрозуміти один одного, дізнатися щось нового і несподіваного про наші зацікавлення, плани й уподобання, обмінятися життєвим досвідом й інтелектуальним і духовним багатством, зруйнувати не одну стіну непорозумінь між нами і світом, духовно збагатити себе, а також краще усвідомити, хто ми є, де ми є, з ким ми є і чим ми є для нас самих, для наших рідних, близьких, друзів і знайомих, для нашої УК-івської спільноти і ширшого Універсуму. Особисто для мене подібні зустрічі в іншому місці, з іншими людьми і за інших обставин дуже багато дали для самоусвідомлення, а інтуїктивне звернення в дуже складних життєвих обставинах до таких промовистих текстів, як «Віддай найкраще з себе» матері Терези із Калькутти, вражаюче допомогло подолати мури упередженості та навіть ворожості між мною і багатьма іншими людьми.

Віддай найкраще з себе

Людина є нерозважною,

Нелогічною, егоцентричною:

не зважай, люби її

Якщо робитимеш добро,

Скажуть, що його чиниш

із егоїстичних причин:

не зважай: чини добро

Якщо реалізовуватимеш свої цілі,

Зустрічатимеш тих,

Які ставитимуть тобі перепони:

не зважай, реалізуй їх

Добро, яке чиниш,

Непевне, завтра забудеться:

не зважай, чини добро

Чесність і щирість

Зроблять тебе вразливими:

не зважай, будь чесним і щирим

Те, що ти збудував,

може бути знищене:

не зважай, будуй

Люди, яким ти допоміг,

Можливо, не будуть тобі вдячними:

не зважай, допомагай їм

Віддавай світові найкраще з себе,

і швидше всього,

тебе ударять і відштовхнуть:

не зважай, віддай найкраще з себе.

Декан Гуманітарного факультету Ігор Скочиляс