Отець Генрі Ноуен, католицький священик з Нідерландів, професор світового рівня, який лишив Гарвардський університет та останні десять років життя прожив у спільноті «Лярш» з людьми з розумовою неповносправністю. Візію «Ляршу» Генрі Ноуен свідчив по цілому світу. На початку 90-х років він приїжджав також і в Україну. 1993-го року священик проводив духовні вправи для волонтерів руху «Віра і Світло» та організації «Українська молодь – Христові». Наступного року отець Генрі вів реколекції вже для перших студентів відновленої Львівської богословської академії.

До 20-ї річниці смерті Генрі Ноуена Центр «Емаус» спільно зі спільнотами «Лярш-Ковчег», «Вірою і Світлом» та Фондом Генрі Ноуена організував вечір його пам’яті.

– Я був молодим хлопцем, коли вперше зустрівся з отцем Генрі, – пригадує психотерапевт Олег Романчук, довголітній член спільноти «Віра і Світло». – Я мав тоді багато запитань про сенс страждання і болю. Отець Генрі уважно вислухав мене та сказав, що теж не знає відповідей на ці запитання. Треба навчитися жити, не знаючи відповідей, – такою була його порада. Бо знати відповіді – це не найголовніше, найголовніше – любити.

Олег Романчук оповів промовисту історію про життя Генрі Ноуена. Одного разу у Франції Генрі побачив виступ акробатів. Вони настільки вразили його, що він лишив всі справи і помандрував за цирком по цілій країні.
– Завдяки цьому досвіду отець Генрі відкрив щось по-справжньому важливе, – пояснює Олег Романчук. – Наше життя подібне до виступу акробатів у цирку. Ти хочеш злетіти, але тобі страшно, тому ти шукаєш тисячу причин, аби не робити цього. Однак треба наважитися на цей крок, бо є руки Любові, які тебе зловлять.

Для Марти Ковальчук, студентки богослов’я в УКУ, яка вже тепер працює асистенткою на майстерні «Ляршу» та живе з розумово неповносправними друзями в будинку «Витанія», отець Генрі став прикладом інтелектуала, який попри це жив серцем.
– Мабуть, саме отець Генрі допоміг мені знайти моє місце в житті, – зізнається Марта. – Коли я читала книгу «Возлюблений Богом Адам», то мріяла про «Лярш». І я щаслива від того, що ця мрія здійснилася.

Театр «І сміх, і сльози», де акторами є люди з особливими потребами та волонтери, представили глядачам пантоміму, яка оповідала про прихід отця Генрі Ноуена до спільноти «Лярш». Артисти на сцені мали кольорові шалики, які символізували їхню відмінність чи особливість. Під час виступу вони накривати ними ліхтар зі свічкою. Цей момент мав показати, як наша інакшість часом ховає правду. Роль отця Генрі виконував Роман Верхола, юнак з неповносправністю. Він запропонував зв’язати усі шалики разом – доторкнутися інакшості один одного та вивільнити світло.
– Коли отець Генрі прийшов у спільноту, там мешкали люди з різних країн, різних віросповідань, з різними особливостями, – розповідає Уляна Рой, керівник театру. – Був виклик – як поєднати цих людей? Генрі Ноеун запропонував подивитися на цю ситуацію не як на проблему, а як на дар.

За життя молитвою і постійним прагненням отця Генрі було відкривати людям, що вони – улюблені. На вечорі пам’яті присутні мали змогу не лише почути спогади людей, які особисто знали отця Генрі, а й побачити відео-архівну проповідь самого священика.
– Голос, який називає вас улюбленими, є голосом першої любові, – говорив отець Генрі. – Євангелист Іван пише: «Любіть один одного, тому що Бог найперше полюбив вас». Це виклик і це нелегко. Якщо ви приймаєте цю першу любов – це означає, що ви були люблені ще до того, як вас полюбили ваші тато і мама, брати і сестри, ваші вчителі. Люди, які люблять нас, не завжди роблять це так, якби ми того хотіли. Люди, які дбають про нас, також можуть нас зранити. Як жити з правдою, що в цьому світі любов і рани – нероздільні? Ми можемо прийняти це тільки тоді, коли будемо пам’ятати про цю Первинну Любов, яка дасть нам змогу прощати тим, хто не вміє нас любити. Щоразу коли у вас з’явиться спокуса образитись, позаздрити, розгніватися, почути себе відкинутим, поверніться назад і скажіть – ні, я є возлюбленою дитиною Бога. Бо це те – ким ви є!».