«Церква має показати приклад внутрішнього оновлення. Майдан вимагає такого тотального перезавантаження», – зазначив доктор філософських наук Михайло Черенков, професор кафедри філософії УКУ. 10 березня на семінарі «Майбутнє і надія: Майдан як духовна трансформація пострадянського простору» дискутували про те, якою мала б бути Церква після Майдану, і як Церква вплинула на Майдан.

Основою для семінару стала книжка «A Future and a Hope: Mission, Theological Education, and the Transformation of Post-Soviet Society», написана Михайлом Черенковим у співавторстві з випускником Оксфорда, істориком та богословом Джошуа Сьорлем, який після завершення семінарії в Празі та докторських студій у Коледжі Святої Трійці (Trinity College Dublin) кілька років прожив у Донецьку.

«Коли він побачив ці реалії, то сказав, що хотів би разом написати книжку про майбутнє і надію», – розповів Михайло Черенков.

Для назви автори використали цитату з Книги пророка Єремії, 29, 11: «Бо [тільки] Я знаю наміри, які маю для вас, говорить Господь, наміри на добро, не на лихо, щоби дати вам майбутнє і надію». І як зазначає сам автор, це був пророчий погляд у майбутнє. І щодо Майдану, то «у світлі цієї події наш задум, ідея книжки, вони набули певної завершеності. І фінал зробив наш задум цілісним та актуальним».

Одним з головних пунктів обговорення книги стала місія Церкви в сучасному світі.

«Ми говоримо про місію Церкви, яка полягає не тільки у прокламації, тобто проголошувати благу звістку, істини, цінності, принципи, а й в трансформації. Тобто місія Церкви передбачає зміни в суспільстві, і відповідальність християн за ці зміни», – наголошує Михайло Черенков.

З ним погоджується і декан Філософсько-богословського факультету о. д-н Роман Завійський. Він виділяє дві тези, які стали найбільш цікавими для нього особисто. Перша: автори пропонують широкому співтовариству не тільки готувати свої внутрішні кадри, скільки плекати носіїв соціальних перемін. Відтак і завдання богословської освіти полягає не стільки в підготовці кадрів, як у вихованні людей готових чинити зміни.

«Це дуже революційна теза, яка актуальною стає в контексті трансформації від homo sovieticus до homo maidanus», – зауважує о. д-н Роман Завійський.

«Ми говорили, що майбутнє та надія для суспільства відкриваються внутрішню реформацію Церкви», – додає Михайло Черенков.

Друга теза полягає в тому, що автори зауважують той момент, що разом християнські деномінації, конфесії в Україні можуть зробити значно більше, аніж ізольовано, окремо, що і довів Майдан.

Однак і Майдан у відповідь вимагає трансформації Церкви, для того, щоб вона могла реагувати на сучасні запити людства.

Тарас Антошевський, головний редактор РІСУ, один з учасників дискусії, відзначив, що це є одне з трьох найбільших видань, яке зображує роль Церкви як в подіях Майдану, так і постмайданній трансформації суспільства.

Учасники дискусії також зауважили, що ця книга – нетипова для слов’янського протестантського пострадянського середовища, адже тут подається зовсім нове значення надії, звертається увага на соціальний ескапізм, а також виноситься ідея богословської освіти як частини місії Церкви. Окрім того, Майдан змінив учасників того, з ким Церква повинна вести діалог. Якщо раніше цю роль виконувала держава, то тепер її місце зайняла громадянське суспільство, що вимагає дещо іншого підходу.

Сам ж автор зазначає, що він хотів донести ці ідеї до більшої аудиторії читачів, відтак і книжка вийшла англійською мовою.