Сталін не був першим, коли сформулював тезу: «Нет человека – нет проблемы». Набагато раніше до нього її сформулював Каїн. Із того часу в життя людства ввійшов феномен убивства.

Проте лише ХХ століття сформулювало тезу: «Нема народу – нема проблеми». Із того часу в життя людства увійшов феномен геноциду. І вірменському народові судилося стати першим, хто став його жертвою.

Та земля, яка першою прийняла ковчег Ноя, першою прийняла християнство як державну релігію, також і першою прийняла кров мучеників геноциду.

Ми схиляємо голови перед їхньою пам’яттю і подивляємо міру їхньої жертви. Вона була страхітливою. Книгу «Геноцид армян в Османской империи» дали мені прочитати мої вірменські колеги-політв’язні в радянському концтаборі Кучино в Пермській області. Признаюся, мені ставало просто погано, коли я уявляв собі всі жорстокості, які чинили османи над цим нещасним народом.

Ми поділяємо переконаність вірмен, що якби турецький народ визнав вину своїх предків за організацію геноциду й покаявся в ньому, він, як колись німецький народ, відкрив би перед собою прощене майбутнє. Різниця релігій тут ускладнює проблему, але не робить її неможливою.

Формула геноциду універсальна і, як тепер кажуть, крос-культурна і крос-релігійна: «Цей народ не має права на подальше існування». В історії злочинці просто підставляли замість слова «цей» конкретну назву народу.

Просто? Так. І пам’ятаймо, що вірус цієї простоти все ще гуляє по світу. Сьогодні, коли ми вшановуємо столітній біль вірменського народу, будьмо обачні й не пускаймо той вірус у свою душу.

Я переконаний, що вибілені стражданням постаті вірменських мучеників давно вже стоять біля Божого престолу усміхнені й радісні. Отож, просячи в Бога упокоїти їхні душі, ми водночас просимо в Бога благословення для всього вірменського народу.

Немає на землі настільки великого каменя, з якого можна було б витесати хачкар на увічнення мучеництва усього вірменського народу. Але в царстві духу такий камінь є – це Петро-скеля, символ християнства, символ того, що на крові мучеників зростає насіння спасенного майбутнього.

Цього хачкару, яким є ваша християнська віра, вам, дорогі брати-вірмени, ніхто не відбере – ви витесали його своїм мучеництвом і з ним ви житимете довіку!

Христос Воскрес!