Ось і прожили ми УКУпочці[1] ще один рік. Прожили повним життям, у якому бувало всяке: ми гризли граніт науки і «перелаз’или» через перешкоди; щасливо молилися Богові й гірко помилялися; будували нові будівлі та народжували дітей.

Ми спалахували ентузіазмом і жертовністю, а тоді поринали у буркотливу буденність. Від першого рясніє здобутками Ректорський звіт, за який відчуваєш справжню гордість і вдячність. Від другого чітко усвідомлюєш, що ангельські крила у нас іще не виросли.

Ми любили й підтримували одне одного, а тоді настовбурчувалися докорами та обрáзами. Нашими вчинками можна легко проілюструвати підручники з етики, психології й морального богослов’я.

Ми самовіддано свідчили, служили і спілкувалися, але при цьому також і стогнали,  сумнівались та сперечалися. Все це трошки нагадувало типову українську забаву – енергійно бігти наввипередки, натягнувши на ноги мішок.

Нас хвалили і проклинали, причому в обох випадках робили це натхненно та ентузіастично. І за одне, і за друге – дякуємо, бо в усьому містяться знаки Господні, що їх ми мусимо розтлумачити бодай для себе.

Ми щосили змагалися зі світом, хто кого трансформує. Українська real politik позбавляла нас гордости за свою державу й нав’язувала стиль життя, який суперечить духові цивілізації. Ось чому Книга Йова ставала для нас щораз актуальнішою.

Проте наш університет – виразно негентропійний, тобто такий, що може опертися деградації і з довколишнього хаосу вибудувати прекрасні «кристалики» майбутньої впорядкованости. Ось чому Нагірну проповідь Христа можна легко перефразувати в актуальне й захопливе інтерв’ю з нашим Спасителем:

«Ви відчуваєте зневіру, розчарування і втому? А я кажу вам: вгору піднесіть серця! Бо якщо ви піддаєтесь загальній зневірі, то в чому тоді заслуга ваша?»

«Ви не можете зрозуміти причини ваших національних лих? А я кажу вам: Бог не карає народи! Обриси вашої долі можна побачити лише з пташиного польоту вашого духу – стрепеніться і великого забажайте!

«Вас гнітить брак солідарності й параліч суспільного організму? А я кажу вам: віра ваша спасе вас! По тому впізнають, що ви мої учні, коли подасте руку одне одному й відкриєте серце своє до добра!»

Хай Новий рік обернеться до всіх нас, як Місяць до Землі, лише однією – доброю – стороною! Хай наші дороги обминатимуть будь-яке лихо, як обминули Іродову пастку трійко царів!

Але й пам’ятаймо: в Новому році ми житимемо з тим, що самі в нього принесемо. Тому зоставмо у старому році усі кривди, що краяли нас по живому, а покладімо в наплечник лише царські дари: золото віри, ладан надії й миро любові. Ділімося ними невтомно – і великий Бог обов’язково дасть нам своє благословення.

Мирослав Маринович