Інтерв’ю з відомим правозахисником Мирославом Мариновичем

Меч-щербець, коронаційний символ польських королів, на Меморіалі Орлят у Львові, поставлений там в 2005 році, вважався символом польсько-українського порозуміння, а тепер є причиною багатьох дискусій. Представники деяких громадських організацій Львова та інші сили домагаються демонтування меморіалу, а молодь польського походження виявляє готовність озброєно захищати пам’ятку. Мирослав Маринович, знаний правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету у Львові на прохання Polonews коментує ці події.

– Як на Вашу думку, чи треба демонтувати «Меч-щербець»?

– Ні, я не вважаю, що це потрібно, оскільки його встановлення було результатом компромісу, результатом якогось взаємного порозуміння 2005 року. Сам факт його встановлення був символом можливості знаходження порозуміння між двома національними громадами. Сьогодні я розумію пристрасті, які розбуяли. Взагалі, цей рік не найлегший в українсько-польських стосунках, але я не думаю, що потрібно так сильно поспішати у руйнуванні тих компромісів, того порозуміння, яке мало місце в минулому.

– До чого може довести цей конфлікт? Чи дійсно можемо остерігатися збройних сутичок?

– Збройного конфлікту я не припускаю. Максимум, що собі можна уявити – це хуліганські виходки. Це буває, коли такі емоції вибухають, але я все-таки хочу вірити у спроможність зацікавлених сторін досягти якогось порозуміння за столом переговорів.

– Чому могло з’явитися бажання усунути Меч?

– Звичайно, що ми маємо справу з боротьбою символічних актів. Коли я сказав, що цей рік був непростий, я хотів нагадати, скажімо, інсценізацію Волинської різні, яка недавно мала місце у Польщі. Хіба ж це акція, зроблена людьми, які хочуть порозуміння з українським народом? Це акція, організована тими, які хотіли би покарати українців, довести, що це бандити.

Щодо конкретних аспектів відзначення роковин Волинської трагедії в Польщі, то я говорив, що викликання духів минулого, воно небезпечне, бо викликає дух ненависті. Звичайно, що з боку українців будуть відповідні акції. Я бачу, я прочитую оце домагання усунути меч саме як пошуки якогось адекватного акту, який би міг зрівноважити недоброзичливість поляків щодо українців. Я говорю це все в лапках. Крайні радикали є підживленням одне для одного. Вони самі постачають аргументи одне для одного. Це спостерігається не тільки у українсько-польських стосунках, це просто правила людського суспільства, правила одвічні. Тому так, звичайно, – почати відлік, знайти того, хто перший почав – неможливо, бо завжди знаходиться якась аргументація з попереднього часу і вони завжди тільки відповідають на недоброзичливість. Отже, і в Польщі, і в Україні є такі угрупування, люди, які не можуть скласти зброю і не можуть примиритися. Нам всім потрібно розуміти: треба діяти на користь порозуміння, всупереч недоброзичливостям, діяти на користь українсько-польського порозуміння.

– В контексті цих подій, що Ви можете відповісти на питання: Львів – польське місто, чи українське?

– Львів, це місто, яке, будучи українським, тобто входячи у державу Україна, належить багатьом культурам. Це теза Яцека Куроня, яку я поділяю. Тільки Яцек Куронь говорив, що Львів належить культурам, як українській так і польській. Я ж додаю, що Львів є також австрійським містом, Львів є єврейським містом, тому що тут жили і творили представники різних культур. Творили! Вони тут жили і створювалися великі набутки. Цього не можна забути, це не можна стерти з пам’яті, як, до речі, не можна стерти з пам’яті й радянського періоду. Хоч я далеко не є прихильником комунізму, але історії міста не зміниш, і той факт, що місто належало до Радянського Союзу стільки десятиліть – теж знайшов відбиток.

Розмову вела Олександра Зуєва

Джерело: Polonews