На зустріч із віце-президентом США Джозефом Байденом мене запросило Посольство США в Україні, причому мушу сказати, що окремого вдячного слова вимагає вже сам процес запрошення. Зі мною працювало двоє працівників посольства (вочевидь українських громадян), і стиль їхньої праці був дуже приязний, уважний і шанобливий. Отже, якщо правильно поставити справу, то вміємо…

Зустріч мала місце в середу, 22 липня, в Українському Домі. Співорганізаторами цієї зустрічі, окрім згаданого Посольства, була також Американська Торгівельна Палата в Україні. Отож не дивно, що у великому залі Українського Дому серед великої групи впізнаваних громадських діячів і діячів культури були також численні підприємці. Рівно об 11:30 до залу увійшли віце-президент США Джозеф Байден і керівник згаданої Торгівельної Палати, який і представив високого гостя. Про зміст 15-20-хвилинного виступу п. Байдена уже повідомляла українська преса. Отож уже відомо, що головне його послання таке: „Америка прагнутиме ‘перезавантажити’ свої стосунки з Росією, але не за рахунок України чи Грузії”.
Ще перед початком зустрічі 10-12 осіб, зокрема і я, отримали спеціальні перепустки на особисту зустріч із віце-президентом. Отож після головного його виступу ми зібралися за кулісами залу, де було організовано імпровізований майданчик для зустрічі, освітлений юпітерами й оточений фотографами та журналістами. Кожен із запрошених підходив до п. Байдена окремо, представлявся, розпочинав коротеньку розмову, а тоді – фото на пам’ять.
Коли, потиснувши мені руку, п. Байден почув, що я – віце-ректор Українського Католицького Університету, він приязно усміхнувся, на що я відреагував: „Так, я припускав, що Вам буде цікаво це почути” (п. Байден – католик). А тоді я додав: „Як колишній член Української Гельсінкської Групи і політв’язень, я дякую у Вашій особі усій Америці за підтримку в ті давні часи. А як нинішній віце-ректор Українського Католицького Університету, я дякую за те, що Ви намагаєтеся сформулювати ціннісно зорієнтовану політику і підтримуєте інституції, які ці цінності намагаються втілити в життя”. На ці мої слова п. Байден відповів: „О, та Ви самі належите до тих, хто сприяв утвердженню цінностей у своєму суспільстві”.
Далі продовжувати розмову було неможливо – не тільки тому, що за мною у черзі стояли інші люди, а й тому, що зустріч із громадськими діячами була, фактично, останньою в українській програмі п. Байдена. За кілька годин його уже чекала грузинська земля…