Ось і знову спорожнів вулик на Свєнціцького, де тепер, здається, лише вряди-годи прошмигне якась осиротіла бджола. Натомість, зароїлося в академічному корпусі на Стрийській. Загуділи ошелешені стіни, почали свою службу меблі й обладнання, прозвучали перші молитви щасливих переселенців.

Так прийшла на світ нова душа – душа Стрийської, втілена тепер у Колегіумі й академічному корпусі. І стало нас тепер трійко душ – таких рідних і таких неминуче різних.

Чи збережемо памʼять одного роду? Чи й далі бринітиме в наших душах «чуття єдиної родини»? Чи буде в нас одна душа – хоч і незлита, мозаїчна, але нероздільна і триєдина?

В усіх трьох наших кампусах з особливою силою резонують сьогодні слова Апостола: «Благаю вас, брати, імʼям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці» (1Кор. 1:10).

Чи не помістити нам у кожній нашій будівлі по грудочці землі з кожної іншої, щоб, хоч куди завітаємо, ми почувалися вдома?

Здається, цьогоріч фраза «Різдво – разом» набуде в нашому випадку іншого, внутрішньо університетського сенсу. І таланти вже матиме не одна Хуторівка…

Як нагадала нам Уляна Головач, починався Університет з того, що в тісних бідненьких приміщеннях працювали великі й багаті душі. Що тепер станеться з нами у цих багатих і високих приміщеннях? Чи не збідніє і не здрібніє наша душа, невдоволено буркочучи, що нема чогось іще більшого?

Владика Борис казав, що, працюючи в УКУ, ми жертвуємо собою. Заходячи в оті прекрасні новопосвячені приміщення, мені так і хотілося сказати: «Щоб нам ‘жертвувати’ отак усе наше життя!»

Ставши трикампусними, ми географічно ще більше віддалилися одне від одного. Що означатиме тепер носити тягарі одне одного? Як виглядатиме тепер спілкування поміж нами? Як будемо ділитися дарами?

Може, заснувати нам якийсь «Юріїв день», коли кожен зможе зірватися зі свого робочого місця і завітати в гості до інших корпусів, несучи з собою усмішку й тепло душі?

Я не маю готових відповідей: думаймо, радьмося, пропонуймо. Оскільки нам тепер багато дано – від нас багато й очікується.

А поки що хай благословить нас Господь зносити золотистий пахучий мед до кожного вулика. І памʼятаймо: вуликів у господаря може бути багато, але смак меду в них – один. Смак однієї пасіки.

Мирослав Маринович