Про «коперниківський поворот» до Сходу, екуменічну діяльність митрополита Андрея Шептицького, його полеміку з «латинізаторами» та «візантиністами», а також екуменічний здобуток, який продовжує існувати сьогодні не як прецедент, а як діюча актуальна реальність, розповів о. д-р Юрій Аввакумов на меморіальній лекції митрополита Шептицького.

17 жовтня професор історії богослов’я Католицького університету Нотр-Дам (США) став головним доповідачем другої меморіальної лекції митрополита Андрея Шептицького в УКУ «Екуменічні парадокси «візантинізації»: спадщина митрополита Андрея Шептицького у контексті історично-богословських суперечок в Україні та Росії першої третини ХХ століття».

«Останні два десятиліття дослідження постаті та спадщини митрополита Андрея Шептицького в Україні і за її межами поступово сягає нового рівня. Цей процес відбувається завдяки публікації нових матеріалів з українських та закордонних архівів, зокрема це стосується і такої багатогранної, важливої теми як екуменічне значення постаті митрополита», – зазначив о. д-р Юрій Аввакумов.

Проте, разом з відкриттям нових фактів, на думку професора, відбувається «інфляція» у використанні слів «екуменізм» та «екуменічний», зокрема у контексті діяльності митрополита. У такому випадку професор радить звернутись до слів Блаженнішого Любомира (Гузара): «Звичайно, Шептицький не був екуменістом у такому сенсі, якого набуло це слово після Другого Ватиканського собору. Однак? він був першопрохідцем, який вів боротьбу переважно сам, без офіційних настанов, а часом і проти вказівок тодішньої влади».

Екуменічна діяльність Шептицького, за словами о. Юрія Авакумова, проявлялася в листуванні та спілкуванні з православними ієрархами, спробами налагодити міжцерковні взаємини, участю в міжконфесійних Велеградських конгресах, пропозиціях та обговореннях надконфесійних моделей церковної єдності тощо.

«Проте зусилля митрополита не мали великого успіху. Діячі Римської курії виявилися не готовими до розуміння, а тим більше, до підтримки ініціатив Шептицького. Недовіру православних також не вдалося подолати. Саме брак позитивної рецепції поза межами УГКЦ за життя митрополита став причиною того того, що сьогодні ані у православному, ані у римо-католицькому середовищах, митрополита як екуменіста практично не знають і не визнають», – підсумував о. д-р Юрій Аввакумов.

Та в спадщині Андрея Шептицького є екуменічний здобуток, який продовжує існувати сьогодні не як прецедент, а як діюча актуальна реальність, – вважає професор. Це ініційований митрополитом «поворот Церкви до Сходу», до східнохристиянських джерел та візантійсько-слов’янської спадщини. Цей поворот вивів УГКЦ з провінційного статусу і поставив у контекст світової християнської спільноти. Водночас, він викликав неоднозначну реакцію як серед «латинників», так і «візантійців» у лавах греко-католиків.

Розгорнулась полеміка між митрополитом Андреєм та «латинізаторами» на чолі з кир Григорієм Хомишиним і «візантиністами» в особі о. Леоніда Фьодорова. Перші критикували його за введення «візантизації» в Греко-Католицьку Церкву, в той час як другі вказували на те, що він робить замало. Проблема, на думку отця Авакумова,  була в тому, що у часи Шептицького, «візантійством» називали усе, що було пов’язано з російським православ’ям. У той час митрополит Андрей поставив собі за мету наблизити УГКЦ до «візантійства» українського ґатунку, що дозволило Церкві стати ближчою до Сходу, тим самим відкривши її Заходові.

На думку о. д-ра Юрія Аввакумова, спадщина митрополита Андрея Шептицького на сьогодні є недостатньо вивченою. Зараз досліджена лише частина його робіт, що відкриває перед експертами не лише нові перспективи, а й величезний пласт для дослідження. Тисячі архівних матеріалів потребують детального вивчення. Видання УКУ «Митрополит Андрей Шептицький та греко-католики в Росії. Книга 1» поклало початок цим дослідженням. Тепер науковці працюють над продовження цього видання, яке невдовзі буде опубліковане.

Прес-служба УКУ