Теоретичний фундамент для позиції Української Греко-Католицької Церкви щодо постабортного синдрому та духовної складової його зцілення намагалися окреслити фахівці з морального й пасторального богослов’я та етики під час конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ стосовно постабортного синдрому (ПАС) і пов’язаних із ним питань». Захід відбувся 28 лютого в УКУ з ініціативи Інституту родини й подружнього життя.

“Конференцію можна вважати вдалою, оскільки нею зацікавилися в керівних церковних колах: зокрема, були присутні два архієреї УГКЦ – єпископ Гліб Лончина і Архієпископ Львівський Ігор Возьняк, — розповідає Петро Гусак. – Окрім того, активною була Тернопільська єпархія: звідти прибуло близько 15 членів молодіжного католицького товариства “Обнова” й кілька священиків. На жаль, львівське парафіяльне духовенство, як виглядає, здебільшого не цікавиться цією проблемою. Окрім декількох священиків, які працюють у цьому напрямку, як, наприклад, отець Зеновій Хоркавий, їх на конференції було дуже мало”.

Як результат, учасники конференції виробили в чорновому варіанті деякі пункти можливої богословської позиції УГКЦ відносно потойбічного життя ненароджених дітей, які були втрачені внаслідок абортів та викиднів. Виписано пропозицію Синодові єпископів УГКЦ вважати відкритою можливість вічного спасіння для таких дітей, хоча вони не пройшли формально обряду хрещення., бо ж відкритими є для них богословські можливості тайни, виражені поняттями “хрещення кров’ю” і “хрещення бажанням”. “Але навіть якщо не брати цього до уваги, – каже Петро Гусак, – то все одно, Бог яко благий і Чоловіколюбець у Своєму безмежному милосерді може мати шляхи спасіння для цих дітей, незважаючи на їхній первородний гріх, тому що Він є автором таїнств для нас, але сам таїнствами не зв’язаний і може діяти іншими шляхами”. Також під час конференції відбулася дискусія над змістом молитви за ненароджених дітей, втрачених внаслідок аборту, й було випрацьовано низку рекомендацій для пасторальної діяльності духовенства УГКЦ на парафіях під час Великого посту. Залишається якнайшвидше їх опрацювати, щоби представити Синодові на затвердження.

У світі щорічно роблять 53 млн. абортів. В Україні, за даними наукового співробітника Інституту родини й подружнього життя Петра Гусака, тільки за останні 12 років було вбито близько 33 мільйонів ненароджених дітей. Жінки, які вчинили такий злочин, та всі ті, хто хоч якось були причетні до цього, у більшості випадків переживають так званий постабортний синдром, інколи навіть не знаючи про це, проте відчуваючи розпач, депресії, почуття провини, бажання вчинити самогубство, часто зловживаючи алкоголем, стаючи наркоманом тощо. Жертви цього явища потребують систематичної допомоги й підтримки, і не в останню чергу – з боку Церкви. І ця конференція – один із перших кроків у цьому напрямку.