В УКУ вдруге відбулися патристичні читання. Цього разу темою духовних роздумів стала «Суть священичого служіння на фоні екзегези празника Пасхи у Першому Слові Григорія Богослова», яку розкрила  с. Ігнатія Гаврилик, ЧСВВ, ліценціат з богослов’я, асистент кафедри богослов’я УКУ.

Твір, над якими роздумували під час патристичних читань, святий Григорій виголосив на Великдень. Існує переконання, що він не готувався до виголошення. Це сталося спонтанно. Відтак стиль вирізняється стислістю і точністю: «Є відчуття що говорить ритор, який навіть не готуючись, вміє застосовувати своє знання».

Дослідники вважають, що перекладаючи богословські тексти Григорія Богослова, потрібно бути пильними. «Він уміє так сказати, що здається, усе зрозумілим, та за цим текстом може бути багато підтексту. Тож варто усвідомлювати історичний дискурс його проповідей», – зазначила науковець.

Щоб глибше усвідомити контекст тексту Першого Слова «На святу Пасху та про своє зволікання» святим Григорієм, сестра розповіла про історичні та біографічні передумови цього:

Св. Григорій народився близько 329 року в Аріанзі, поблизу Назіанза Каппадокійського (Мала Азія). Його батьки були дуже побожними та відомими (батько – єпископ Григорій Назіанзський II, а мати – проголошена святою (свята Нонна)), тому він отримав блискучу освіту за тодішніми мірками. Святий Григорій завершив курс навчання в школах Назіанза, в Кесарії Кападокійській та Олександрії. Для завершення своєї освіти святий Григорій відправився до Афін, де зустрів святого Василія Великого. Зустріч стала початком нерозривної дружби.

Тут важливо додати, що в той час батько Григорія, як єпарх, необачно підписав на соборі напіваріанський Символ визнання віри у 363 році. Не зі страху, а тому що не мав достатньої богословської освіти. Єпархія була незадоволення, монахи збунтувалися і почався розкол. Він нічого не міг вдіяти через свою необізнаність. Батько потребував допомоги. Він вважав, що син повинен послужити йому своїми знаннями. Адже, ще перед цим, на Різдво 361 року, батько Григорія висвятив сина на священика. «У той час звичним явищем було насильницьке висвячення на священика. Та Учитель Церкви, святий Григорій, до кінця життя буде згадувати це, як вчинок, якого він не хотів», – додала черниця. Трохи згодом сталося ще одне «насильство» з боку батька – єпископська хіротонія Григорія. Цікаво, відразу після священичих свячень він втікає до свого друга Василія, ображений на батька. Та все ж, як вірний син, він повертається, тоді коли його батько найбільше цього потребував. Тож розкол вдалося подолати, коли на захист свого батька виступив молодий Григорій Богослов.

Виголошуючи це Слово, Св. Григорій також мав на увазі й своє примирення із паствою і пастви зі собою, бо він вчинив негарно – втік. Мова йде також і про примирення усієї громади, яка була посварена: «Він порівнює свою втечу із діями старозавітних праведників, такими, як Мойсей та Єремія, які могли не погодитися і втікали… А він, ще слабший був за них! То чому не можна йому так чинити?».

Пізніше він вживає сильний термін – «тиранія», кажучи, з певною долею жарту, про насилля, яку над ним звершили. Говорить і про «зволікання». Тоді, коли він виголошував слово, церква була напівпорожньою. Наступної неділі він скаже вірним, що його звинувачували у зволіканні через його втечу: « А де ж були ви минулої неділі?».

Провідною темою цього Слова є «жертва». Для цього він використовує такі вирази: «приносити плід», «приносити жертву», «плодоносити». Він проводить декілька паралелей: Христос приносить себе в жертву за людський рід, тож і ми повинні також це чинити. Для вірних це означає бути доброю паствою для пастиря. Також він дає урок своїй пастві: «Я приніс себе в жертву, отже і ви будьте слухняні».

Наприкінці, с. Ігнатія також зазначила, що в цьому короткому Слові з різними підтекстами Григорій Богослов шле меседж своїм вірним, коли говорить про образ і подобу Божу: «Людина сотворена на образ Божий, а подобу Божу вона повинна здобути через уподібнення до свого первообразу – Бога».