В Українському католицькому університеті студенти та викладачі святкували запусти – прощання з колядою.

Такої забави у цьому навчальному закладі ще не було – усі прийшли у вишиванках і танцювали коломийки під автентичну гуцульську музику. Елементи народного одягу мали на собі також священики і монахи.

Символом свята майбутні філософи та богослови обрали рибу – знак християнства. Усім присутнім вони роздавали картонні рибини, аби кожен вписав на них своє ім’я і повісив на довжелезну сітку під стелею. Першими публіку розважали актори студентського театру “На сходах”. Вони показали сучасний вертеп, який організував випускник Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого Євген Худзик. “Родзинкою” цього різдвяного дійства були нетипові костюми персонажів, а також їхня незвична поведінка: Чорт-ді-джей співав під реперську музику і забирав Ірода до пекла “на пульті”, Іродові воїни матюкалися, а Циганка просила налити їй вина…

Хлопці з гуцульської капели “Бай” прийшли у старовинних народних костюмах: у крисанях (капелюхах з “пір’ям”), вишиваних сорочках, кептарах (кожушках), у білих штанах – гачах та у постолах. Музиканти грали на давніх інструментах, співали призабуті колядки, вчили молодь танцювати старовинний гуцульський танець “Решето”.

– Нашому гурту уже сім років, – розповідає керівник капели “Бай” Остап Костюк. – Хлопців зібрав по селах Верховинського району на Івано-Франківщині. Вони не закінчували консерваторій та академій, а навчилися грати на бубні та цимбалах від батьків і дідів.

За словами Остапа Костюка, слово “бай” має три значення: замовляння, мова і свято. “Замовляння тісно пов’язане з ритуалом, – пояснює пан Остап. – Наприклад, весільні пісні – це своєрідний ритуал. Через мову можна пізнати культуру нації. А свято для нас – це, перш за все, відродження давніх українських традицій”.

Поки музиканти відпочивали, організатори забави нагороджували переможців конкурсу за кращий народний костюм. Серед жінок найбільше оплесків дісталося викладачеві УКУ Олені Джеджорі. Але свою “корону” вона віддала дівчинці зі спільноти неповносправних “Віра і світло”. Серед чоловіків перше місце посів віце-ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа отець-доктор Святослав Шевчук. За найбагатше вбрання йому вручили булаву. Отець Святослав був одягнений у вишиту сорочку, “розмальований” кептарик та сердак. Він зізнався нашому кореспонденту, що цьому костюмові понад сто років. Його подарували родичі з Косівщини. Не відставав у моді й ректор Українського католицького університету отець-доктор Борис Гудзяк. Він демонстрував давній гуцульський зимовий кептар з “кутасиками”. Це вбрання – презент художниці Іванки Крип’якевич. “Одягаю кептар у великі свята, – розповідає отець Борис. – Кілька років він лежав у шафі. Нарешті випала нагода його провітрити”.

Олеся ПАСТЕРНАК