Який розв’язок конфлікту з Угорщиною, як можна вирішити суперечності з Польщею та чому важливо співпрацювати із українською діаспорою — саме про це Міністр закордонних  справ України Павло Клімкін поговорив зі студентами Українського католицького університету з нагоди Львівського Безпекового Форуму. Пропонуємо вам найцікавіше.

Україно-угорські відносини

Угорський уряд має структуровану політику, і те, що відбувається у нас на Закарпатті — це частина мозаїки. Історично Угорщина мала територіальні проблеми і зі Словаччиною і з Румунією. Те, що у нас ніколи раніше не було проблем із угорцями це лише свідчення того, що на них на Закарпатті закривали очі. І завдання на роки – перехопити ініціативу і показати, що здатні на більше.

Наше існування — не предмет компромісів як і сепаратистські рухи, адже це – питання національної безпеки. Ми не можемо дозволити зробити на Закарпатті закритий анклав, де ніхто не розуміє українську. Наша мета не змусити тамтешніх національних меншин відмовитися від свого громадянства, а допомогти їм усвідомити, що вони живуть не в Угорщині. Для цього ми  прагнемо навчити їх української мови, права та історії. Це розширює можливості для жителів цього регіону. Однак потрібно розуміти, що дипломатія — це завжди компроміс, тому ми готові до обговорень у сфері освіти.

Подвійне громадянство дійсно практикують у деяких країнах Європи. Його носії, звичайно, порушують законодавство, але це не означає, що вони — злочинці. Ми маємо почати суспільну дискусію щодо можливості бути громадянином декількох країн. Проте ми маємо чітко усвідомлювати, що ми ні за яких умов не можемо дозволити отримання другого громадянства із Росією, з якою ми де-факто воюємо.

Війна на Донбасі

Я вважаю, що за час війни із Росією українці та я зокрема багато чому навчилися. Війна відбувається не просто за частину території. Це агонія останньої імперії. Вони йдуть із політичної арени не тому, що добрі, чи погані — для них просто немає місця у сучасності.

Пропаганда у Росії вже вкорінилася на підсвідомому рівні багатьох громадян. Дивитися записи Навального на Фейсбуці — це одне, але варто виїхати за межі Москви —  там почнеться тоталітарна Росія. Тому я рішуче закликаю громадських діячів, волонтерів, ветеранів та журналістів ні в якому разі не перетинати кордон із Росією — якщо вас затримають, то Міністерство закордонних справ України зможе надати лише дуже обмежену допомогу.

Помилково вважати, що можна перемогти Росію тільки дипломатичними методами. Важливо залучати всі інструменти впливу — дипломатичні, політичні та юридичні. Тому ми і надалі маємо посилювати боєздатність нашої армії та залучати закордонних партнерів.

Одним із таких питань, де Україна наразі докладає максимум зусиль, є вирішення проблеми Азовського моря. Україна в минулому допустилася помилки, коли підписала договір, де визнала Азовське море внутрішнім. Росія затримує судна, які йдуть у Бердянськ та Маріуполь. Середня тривалість затримки судна — 33 години. Це впливає на настрої судновласників і на економічну ситуацію у країні. Наразі ми на юридичному рівні намагаємося довести, що це море є напівзамкненим, територіальним. Це дає можливість керуватися міжнародною конвенцією про морське право. Інакше Росія буде постійно зазіхати на нього та наші ресурси.  

Проте дипломатія продовжує бути корисною навіть під час війни. Ми одночасно не розірвали всі стосунки із Росією, бо це б дало можливість творити їй повне беззаконня. Багато договорів фігурують у справах міжнародних арбітражів і ми апелюємо до них у судах. Хоч питання стратегічного характеру наразі вирішити неможливо, проте інколи вдається покращити умови для наших політв’язнів завдяки спілкуванню із російськими дипломатами.

Українці воліють, щоб ми ввели візовий режим із Росією, але я обстоюю думку, що це неефективно. У Росії наразі продовжують проживати понад 3 мільйони українців, які спілкуються із сім’ями в України. Натомість, набагато дієвішим було б введення біометричного візового режиму. Це б автоматично відсікло левову частку потенційно небезпечних відвідувачів просто тому, що військові і шпигуни не можуть здавати свої біометричні дані.

Про премію Сахарова для Олега Сенцова

Ці премії надзвичайно важливі для Олега Сенцова та інших політв’язнів, оскільки Олег від самого початку голодував за звільнення всіх політичних в’язнів. Я вважаю, що Олег зіграє для Росії таку ж важливу роль, як у свій час відіграв академік Сахаров.  

Росія сподівалася, що після закінчення голодування Олегом, вдасться збити емоційну хвилю у світі, проте у Кремлі помилилися. Те, що Олег Сенцов отримав премію Сахарова, — це вже послідовність, оскільки польське МЗС нещодавно відзначило його зокрема і своєю нагородою. Цими відзнаками світова спільнота засвідчує, що не забула про Сенцова попри те, що він змушений був припинити голодування.

Співпраця із українською діаспорою

Всі хочуть дружити із українською закордонною громадою, але ніхто не хоче систематично займатися стратегією розвитку відносин. Міністерство закордонних справ виділяє гранти на підтримку українських шкіл, але це аж ніяк не можна назвати системною стратегічною роботою.  

Ми намагаємося відкрити Український університет, який би став потужним  репрезентативним українським брендом і дозволив би комунікувати із діаспорянами на якісно новому рівні.

Коли я відкривав генеральне українське консульство у Едмонтоні, то безліч канадських українців, які прийшли на відкриття, зголошувалися повертатися розбудовувати  Батьківщину. Проте, як не парадоксально, отримати дозвіл на роботу в Україні дуже важко. Навіть якщо ти етнічний українець, це не спрощує бюрократичну процедуру.

На жаль, наразі Міністерство закордонних справ може видавати лише короткотермінові візи. Ми намагаємося спростити отримання довготермінових робочих віз, тому що процеси у Державній міграційній службі проходять дуже поволі. Один приклад співпраці із нею є особливо яскравий. Для того, щоб міграційна служба відмінила процедуру запрошення на роботу із Азії нам знадобилося півтора року доводити, що це лише шкодить бізнесу та державі.

Історичні суперечності із Польщею

Насправді, в України і Польщі доволі добрі відносини. Проблема в тому, що вони мають складний емоційний контекст. Часто ця емоційність ґрунтується на історичних подіях. Польські політики прагнуть розставити всі крапки над “і” лише ґрунтуючись на своєму баченні історичних подій.

Проте до вирішення історичних питань потрібно підходити виважено і спокійно. Там, де йдеться про історію, немає місця емоціям. Я доводжу польським колегам, що ставити знак рівності між окремими загонами — це маразм — це не відповідає історичній правді та реальності.

Історія — складна річ. Ще складнішою є спільна історія. Я вважаю, що політики не мають спекулювати минулим. Політика для сучасності і майбутнього, а історію потрібно залишити для науковців. Для держави важливо дивитися вперед, а не у минуле.

Записав: Роман Тищенко