Останній акт вандалізму, вчинений щодо пам’ятної таблиці Патріарха Йосифа Сліпого в Харкові, є черговим виявом печальних і патологічних наслідків політичного й духовного поневолення українців у ХХ столітті.

Велич жертви, яку приніс для українського народу Йосиф Сліпий, нелегко осягнути травмованим історією особам. Драма цього каліцтва полягає в тому, що рани та переломи невидимі – вони були на тілах попередніх поколінь. Сьогоднішнім наслідком минулої радянської «радіації» є духовна мутація.

Зцілювати цей історичний синдром можна лише Христовою терпеливістю і конкретною жертовною працею. З часом агресивний акт у Харкові буде для нащадків тих, хто його виконував, приводом для сорому. Нині мало залишилося тих, хто виправдовує жахіття сталінських звірств, мало таких, які заперечують діагноз психозу, коли йде мова про показові суди й самозвинувачення комуністів, що йшли на страту під час великого терору.

З часом відійдуть ті, що заперечують Голодомор як геноцид, а також свідчення таких мучеників та ісповідників віри як Йосиф Сліпий. Я можу особисто посвідчити про цього велетня духа, благословення якого я вперше прийняв у семирічному віці й з яким зустрічався пізніше, вже підлітком. Три роки навчання в семінарії у Римі, в маленькій, близькій спільноті під омофором Патріарха Йосифа, преобразили моє життя.

Патріарх Йосиф належав до тих духовно одержимих постатей ХХ століття, які зважилися протистояти найбільшій загрозі людства – шаленим тоталітарним системам. Вони кануть у забуття, а пам’ять про Патріарха повертається. Вона переможе і, дай Боже, зцілить харківських вандалів.

о. Борис Ґудзяк