Data science – це свого роду підпис IT-суспільства. І новий виклик – навчитися оперувати цими даними. Тому справді хороший технічний фахівець-дослідник – це той, що володіє основами інформаційних технологій і вміє працювати з різного роду даними: аналізувати, синтезувати, використовувати…

Про те, яким має бути дослідник у “світі даних” розповіла  Тетяна Богодьорова – доцент Факультету прикладних наук УКУ, викладач курсів Reinforcement Learning, Introduction to Robotics (Summer School 2018), принципи роботи з даними, Machine Learning.

– Розкажіть про роботу із студентами Факультету прикладних наук, перед якими справді серйозні виклики у  “світі даних”. Що стараєтесь їх навчити?

– У мене ступінь доктора філософії, тому я стараюся дати своїм студентам більш широку картину того, що відбувається у індустрії, і, одночасно, – дати розуміння основ. Довкола нас сьогодні величезний масив даних, які потрібно розуміти і обирати те, що потрібно для конкретного дослідження. Без знання основ це зробити дуже важко, як і нелегко зрозуміти, як працюють більш складні алгоритми та теорії. З іншої сторони, я завжди кажу студентам, що вони повинні слідкувати за оновленнями і старатися використовувати їх, дже зміни дуже швидкі і кожного року з’являється нове у сфері чи напрямку.

Також варто сказати, що практична і наукова сфера тісно пов’язані. Це те, що ми називаємо research and development (R&D)  і про що говорить майже кожна IT-компанія, створюючи відділи, так би мовити, прикладної науки, де працюють над дослідженнями і впровадженнями.  Щоб розвивати вміння досліджувати я стараюся давати студентам довгострокові проекти. Швидкі операційні завдання нас вчать робити ще зі школи, а от проект на декілька місяців – це те, що справді розвиває наше мислення. Через такі завдання студенти починають розуміти, наскільки важливо для них навчитися планувати свій час і пройти всі етапи від пошуку літератури, формулювання завдання, розбиття на підзавдання, фільтрування до тестування та порівняння з дослідженнями, що уже були з цієї теми. 

У цьому контексті, я помітила, що студенти часто вважають, що посилання на попередні результати якимось чином зробять слабшою їх роботу. Натомість, на моє переконання, це посилання є обов’язковим, бо дає можливість показати, наскільки інноваційною є ідея, який прогрес зроблено. Але одночасно будь-яке дослідження в прикладних науках базується на вже існуючих результатах, тобто напрацюваннях інших людей.

– Що є умовою роботи над добрим науковим дослідженням?

– Найперше потрібно шукати фінансування для відряджень, їздити на конференції, в інші університети та шукати співпраці, знайомитися з іншими науковцями. І найкраще, коли науковець шукає реальний застосунок свого дослідження уже з початку роботи над ним, коли тільки формує завдання, спілкується з замовниками, компаніями, корпораціями. Адже на початку більшість компаній, при яких існують дослідницькі відділи, вимагають у науковців підрахувати, скільки коштів зекономить конкретне дослідження, разом із допомогою відділу продажів, чому саме це впровадження поліпшить дохід компанії. Дехто з них дає гранти на вирішення того чи іншого завдання. Таким чином науковці змагаються між собою, щоб запропонувати найоптимальніше рішення задачі.

Цікаво, що коли мова йде про передові розробки, то компанії приходять саме в університети, мовляв, ми маємо такий-то бюджет і нам потрібно вирішити ось таке завдання за певний період. Тобто фінансування йде під конкретний проект. Часто замовники – не лише компанії, а й скажімо міністерства країни. У Швеції, наприклад, якщо міністерство інфраструктури ставить завдання зробити місто більш “зеленим”, то видає грант для розробки рішення різним факультетам – архітектурному, екологічному… Як правило ці проекти закінчуються імплементацією у маленьку демо-версію на якійсь території і, якщо рішення справді працює, – розширюють на більші території. Тому прикладна наука у ідеальному варіанті має закінчуватися імплементацією, а не залишатися просто описаною. Усе, що на папері, – це проміжний етап.

– Над якими науковими дослідженнями працюєте зараз? 

–Зараз я повертаюся до наукової роботи у співпраці з професорами університетів, з якими в мене сформувалися контакти під час аспірантури, і з керівником моєї наукової роботи, який зараз у Америці. Продовжую вивчати застосування машинного навчання і штучного інтелекту до аналізу даних з електромереж, досліджую проблеми стабільності електричної мережі і також оптимального управління для того, щоб забезпечити стабільну роботу енергосистем. Варто сказати, що електромережа – це дуже складна і цікава система з точки зору математичного та фізичного дослідження, адже вона це найбільша система на Землі.

Оскільки це прикладне дослідження, дані та проблематику ми брали з енергокомпаній, які в цьому зацікавлені. Багато спілкувалися як з індустрією, так і з академічним середовищем, адже наука неможлива в ізоляції. Навіть теоретики як правило мають коло спілкування з людей, що впроваджують дослідження.  Згодом, коли відбулося підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, одним із пунктів був про синхронізацію українського електричного гріда із грідом ЄС. Це вимагає нового аналізу, адже означає що усі наші генератори працюватимуть синхронно із європейськими, тоді як зараз працюють синхронно з російським – так склалося історично. Зрозуміло, що усі ці зміни тягнуть за собою ряд нових досліджень та впроваджень. Тому попереду в мене – багато роботи.

– І, на завершення, про УКУ: чому обрали для роботи саме цей університет?

– Здобувши PhD у Королівському технологічному інституті у Швеції я вирішила податися на вакансію викладача на Факультет прикладних наук УКУ.  По-перше, з УКУ співпрацювали багато моїх знайомих науковців, які розповідали багато позитивного як про університет так і про Факультет прикладних наук, в основі програм якого – кращі європейські зразки. Мені це дало впевненість, що з таким відповідальним підходом факультет випускатиме чудових фахівців. По-друге, ті, кого називають моральними авторитетами в Україні, якимось чином пов’язані з УКУ, тобто цей університет – це полюс, який пов’язує людей із певним складом мислення і з певними моральними нормами. А, по-третє, я знала, що в УКУ все робиться чесно. Власне чесність була для мене вирішальною ознакою. Очевидно, я б не погодилася піти в університет, знаючи, що там корупція, яка просто нівелює значення науки і знань.

Автор: Оксана Левантович