12 травня в Українському Католицькому Університеті відбувся науково-практичний семінар «Питання гомосексуальності в Україні». Семінар організував Інститут Родини і Подружнього життя при УКУ.

З доповідями на цю досить дискусійну тему виступили наукові співпрацівники Інституту Петро Гусак, Христина Решетило, Оксана Мельник та Ігор Леньо, які є спеціалістами в галузі етики, психології, філософії та богослов´я. В ході семінару відбулося обговорення доповідей та проблем, яким цей семінар присвячений.

У своїх доповідях доповідачі звернули увагу на різні аспекти такого загрозливого явища як поширення гомосексуалізму та відкинення будь-яких моральних норм у суспільстві. Зокрема, присутні обговорили психологічний, медичний, моральний та суспільний виміри цієї проблеми. Доповідачі наголосили, що гомосексуалізм, це, все-таки, хворобливий потяг, який можна і треба лікувати з допомогою різних спеціалістів, важливим є лише, щоби особа з цією проблемою сама усвідомила це і прагнула б змінити своє життя. Для цього Католицька Церква видала спеціальне Пастирське послання про душпастирство для гомосексуалістів. Науковці навели приклади, коли особа, яка усвідомила протиприродність цього потягу і виявила бажання його позбутися, з допомогою спеціалістів зуміла розпочати нове життя, базоване на сімейних цінностях.

„Бог дав чоловікові і жінці унікальну можливість ставати одним тілом та зробив їх співучасникамиСвого творення: Він дав їм можливість множитися, творити нове життя, приводити на світ собі подібних, – говорить директор Інституту Родини і Подружнього життя доктор філософії Петро Гусак. – Гомосексуалізм є бунтом проти цих Божих слів, бо особи однієї статі не сають „одним тілом”, а використовують одне одого для задоволення похоті. Цей порок є одним з найбільших ворогів родини та сімейних цінностей. Це хвороба, яка потребує лікування. Зрозуміло, що лікування повинно бути добровільним: хворі цією схильністю повинні самі хотіти змінити „орієнтацію”, а щоби вони могли це захотіти, обов´язком усіх (лікарів, психологів і не тільки) є називати речі своїми іменами, тобто говорити правду про хворобливість такої схильності, не обманювати хворих баєчками про її „нормальність” чи „інакшість”. Наш семінар є однією з таких спроб відкрито і правдиво говорити про цю проблему”.