Про зрозуміння проблем долі в’язнів, намагання допомогти у повернені до нормального життя, а також про роль Церкви у цьому процесі дискутували на круглому столі «Український вимір пенітенціарної ідеї», який відбувся 19 травня в УКУ.

Виступаючи на відкритті заходу, проректор УКУ Мирослав Маринович, дисидент, який 7 років провів в ув’язненні, поділився своїми спогадами та враженнями від перебуванням у тюрмах і таборах. Він зазначив, що в деякі моменти, ув’язнення можна і сприймати і певним благословенням, адже «ніде так Бог не приходить, як у таборі». Але це можливе у двох випадках: якщо на людині немає вини, і її карає система. «Тоді твоє чисте сумління дає тобі можливість почуватися вільним», – зазначив Мирослав Маринович. Друга – коли страждання людини стають підставою для духовного росту, а не тільки муки. В такі моменти, за словами дисидента, тюрма може стати місцем свободи.

Звернув увагу Мирослав Маринович і на моральні проблеми і професії наглядача. Робота в такій сфері змінює людину, і не всім під силу винести такий тягар відповідальності. В такі моменти людина може стати доволі агресивною як до в’язнів, так і до людей, які її оточують. Відтак люди, які працюють з в’язнями, теж повинні мати певну реабілітацію.

Про необхідність роботи і з наглядачами говорив і о. Костянтин Пантелей. Він очолює відділ Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України, і був одним з тих, хто спричинився до змін в законодавстві України щодо ув’язнених. Завдяки його старанням з’явилося таке поняття як «тюремне капеланство», в’язні з нацменшин мають право на духівника їхнього віросповідання, і ніхто не має право дізнатися таємницю сповіді.

Разом з тим він наголосив, що на сучасному етапі є дуже мало ініціатив допомоги в’язням. Костянтин Панталей розповів про свій досвід душпастирювання у місцях позбавлення волі, коли навіть найбільш «буйні» в’язні можуть «схиляти голову перед чимось величним».

Богословський аспект душпастирювання для в’язнів представив о. Михайло Плоцідем, віце-ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа. «Ісус вчить нас, що людина не тільки покликана приймати милосердя від Бога, але і творити його у стосунку до ближніх. Заповідь милосердя володіє особливою значущістю», – зазначив о. Михайло.

Ще одним досвідом спілкування з ув’язненими поділився о. Віталій Котик. Він з 2001 року займається душпастирюванням для ув’язнених, і побував в багатьох містах України. Як він зазначив, головне у спілкування з в’язнями залишатися самим собою, а не уподібнюватися до них, переходити на їх лексикон.

Соціальне дослідження «Роль Церкви у ресоціалізації засуджених до позбавлення волі» представив доцент кафедри соціології та соціальної роботи НУ «Львівська Політехніка» Володимир Проскура. Науковець показав, в яких саме сферах Церква найбільше допомагає в’язням під час їх перебуванні у тюрмах.

Круглий стіл відбувався з нагоди відкриття у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) Національної пересувної експозиції образотворчого і прикладного мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю» під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Організаторами заходу виступили Пенітенціарне душ пастирство УГКЦ, Український католицький університет, кафедра пасторального богослов’я, Державна пенітенціарна служба, Фонд митрополита Андрея Шептицького, Національна спілка художників України, Львівський палац мистецтв.