На відзнаку Міжнародного дня рідної мови, 21 лютого, в УКУ відкрили фотовиставку Роксолани Тим’як-Лончини та провели студентську конференцію. Обидва заходи прагнули привернути увагу до питання захисту українського публічного простору від навали чужизмів. Експертна когорта мовознавців разом з молодими дослідницями та чиновниками зібралися, щоб детальніше обговорити виклики та сформулювати варіанти убезпечення української мови від глобалізації та англіцизації.

Вступне слово до відкриття виставки виголосив Олег Яськів. За його словами, Роксолана Тим’як-Лончина хоч і народилася й мешкає в Сполучених Штатах Америки, ніколи не стояла осторонь українського контексту. З 2002 року мисткиня регулярно відвідує Україну. Її враження від президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції лягли в основу книги «Поклик сумління», а у 2010 році фото-виставку «З любов’ю до України» показували в Чикаго, Києві, Львові та Червонограді. Цього разу фото Роксолани Тим’як-Лончини, які можна побачити на першому поверсі Центру Шептицького, присвячені мовним особливостям у публічному просторі українських міст. На знимках — яскраві ознаки часу: рекламні вивіски.

Студентська конференція «Чужизми в мовному ландшафті Львова» розпочалася зі вступного слова Олени Синчак, яка розповіла, чому свято, яке ми відзначаємо 21 лютого тісно пов’язане із захистом мовних прав. «Приводом до свята, яке відзначають у всьому світі з 2000 року, стали події в Пакистані часів відділення від Індії. Державною мовою Пакистану тоді стала урду, але населення Бангладешу, який входив у Пакістан, почало протестувати, бо говорило бенгальською, а не урду, і хотіло зберегти за собою право на мову. Згодом Бангладешу вдалося вибороти не лише право на бенгальську, а і власне незалежність. Але тоді, попри заборону на мирні зібрання, молоді люди вийшли на вулиці, і кілька з них загибли, – розповіла Олена Синчак. –  У місті, де це сталося, потім спорудили пам’ятник, що символізує матір та її загиблих дітей. А згодом на захист мовного різноманіття та мовних прав стала ЮНЕСКО та запропонувала відзначати цей день як Міжнародний день рідної мови, — додала мовознавиця.

Перед конференцією слово також мав Михайло Свистун, співзасновник майданчика для перекладу запозичених слів «Словотвір». Основною проблемою, що стосується чужизмів, Михайло вважає відсутність українських відповідників, особливо, якщо йдеться про нові концепти чи явища. Але ситуація, на думку активіста, погіршується ще й неперебірливістю мовників. «Легше вжити транслітерацію, аніж подумати про український відповідник, — наголосив Свистун.

Із першою проблемою вже протягом кількох років бореться сайт «Словотвір». За словами засновника, на ньому офіційно зареєстровано більше п’яти тисяч користувачів, які вже запропонували понад 15000 варіантів перекладу до майже чотирьох тисяч запозичень. Рішення другої проблеми, зокрема, допомога мовникам у звиканні до нових українських слів замість чужизмів, уже незабаром з’явиться у Google Chrome: «За допомогою розширення, на всіх веб-сторінках українською, що їх відкриватиме користувач, поряд із запозиченнями стоятимуть українські відповідники, взяті з найуспішніших пропозицій на сайті «Словотвір». У такий спосіб люди зможуть звикати до заміни чужизмів» — підсумував Михайло Свистун.

Доповіді студенток другого курсу програми філології УКУ про те, як як англійська мова проникає й захоплює публічний простір Львова, стали результатом уважних прогулянок містом. Оптика дослідниць була сфокусована на аналізі вивісок закладів харчування, цінників супермаркетів і навіть — переліку послуг у львівських перукарнях і салонах краси. Дослідження показують, що українська мова у львівському публічному просторі потерпає від англійської, але оскільки чужизми використовують приватні бізнесмени, держава не може втручатися й регулювати слововживання.

Детальніше про законодавче регулювання розповіла головна спеціалістка сектору охорони об’єктів культурної спадщини Львівської міської ради та члена робочої групи з погодження проектів вивісок Мар’яна Онисько. За її словами, порядок розміщення вивісок є, і в ньому міститься норма, за якою всі інформаційні конструкції мають бути виконані державною мовою. Але виняток становлять ті зареєстровані товарні знаки, емблеми й написи яких є об’єктом інтелектуальної власності підприємців. «Усі вони приходять із зареєстрованими товарними знаками латинкою. Ми просимо замінити на українську, умовляємо використовувати дві мови, але вони впевнені, що латинка краще продає», — пояснює позицію бізнесу Мар’яна Онисько.

«Як бачимо, у державних структурах є вимога — називати все українською, і вони цією вимоги дотримуються. Але загроза йде з іншого боку. Бізнес експерементує. Він думає, що написавши щось англійською продаватиме краще. І наше завдання — подумати, як зробити так, щоби було зручно і їм, і нам. І з цих позицій треба вести комунікацію», — виснував кандидат філологічних наук та перекладач Василь Старко.

На запитання Олени Синчак, чи свідчать студентські дослідження про те, що в Україні виникає якесь нове мовне явище, а саме — українish як поєднання української з англійською, кандидатка філологічних наук Наталія Цісар, яка також входила в експертну когорту конференції, відповіла, що від цього явища потерпає не лише українська мова. «У нашій країні мовна політика не спрямована на те, щоби боротися з неточностями чи покручами. Коли вони з’являються в публічному просторі, вони автоматично переходять в активне вживання. І цього ніхто не контролює. Поки не зміняться й мовна політика,й свідомість, особливо, молодих людей — українська мова буде під загрозою», — додала експертка.